І лірик, і боєць

«Я знаю одне, що треба писати хороші твори,

а хороші вони будуть тільки тоді,

коли писатимемо правду»

Григорій Тютюнник

Далекого 23 квітня 1920 року народився Григорій Михайлович Тютюнник (за паспортом – Єгор) в селі Шилівка (нині село Зіньківського р-ну Полтавської обл.). Він пройшов непростий життєвий шлях. Закінчив Зіньківську середню школу у 1938 році. Після закінчення школи вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Під час навчання стає членом літературної студії, що була літературним об’єднанням при Спілці радянських письменників України.

 Не стояв осторонь і коли розпочалась Друга світова війна, тому 28 червня 1941 року пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Влітку 1942 року потрапив до німецького полону. Через рік втік із концентраційного табору і долучився до партизанського руху на Кіровоградщині. Поранений 29 грудня 1943 року, знову потрапив у полон, але згодом, у квітні 1944 року, втікає з полону і приєднується до партизанського з’єднання майора В. Кокіна,  що діяло на території Чехословаччини. Через важкі поранення був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ої групи. Закінчив Григорій Тютюнник Харківський університет в 1946 році і пішов працювати за фахом учителем української мови і літератури у Львівському технікумі культосвіти. Потім свою педагогічну діяльність продовжив у школі міста Кам’янка-Бузька. Свою літературну діяльність автор численних прозових творів, віршів і публікацій розпочав 1950 року. Перше опубліковане оповідання «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Перша збірка новел «Зорані межі» (1951 ) викликала контроверсійні відгуки критики. Від 1956 р. – член спілки письменників СРСР, співробітник журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»), завідував відділом прози з 1956 по 1958 роках в якому опублікував дві частини роману «Вир» (1956 р.), що став вершиною творчості Григорія Тютюнника. Роман "Вир" посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору.

Г. Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостро-актуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився від утверджуваної десятиліттями практики схематизованого, одноплощинного зображення людини, натомість представив своїх героїв насамперед індивідуально неповторними особистостями.  За його мотивами у 1983 році режисер Станіслав Клименко зняв художній фільм «Вир».

 За життя письменника не настигла слава. Він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, щоб розуміли. А тому писав просто і жив просто, як ті селяни, що стали героями його роману «Вир». Саме за цей роман Грирогій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка) в 1963 році посмертно. В його доробках була також і перекладацька робота. Переклав українською мовою «Калину красную» В. Шукшина, яку було видано в Києві 1978 та 1986 роках. Якби Тютюнник не став письменником, він обов’язково відбувся б як мовознавець, бо з приводу лише одного слова Григорій Михайлович міг провести цілу наукову лекцію, дуже любив мову полтавського краю і рідну природу.     «Він мав талант людчності, і вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові… Мало – бачити, мало – розуміти. Треба любить… Бо любов, то найвищий дар, який коли небудь може отримати людина…» писав про Григорія Тютюнника його молодший брат, відомий письменник Григір Тютюнник.  Та Друга світова війна війна залишилася у тілі Григорія Тютюнника на все життя – уламком сталі, що носив під самісіньким серцем. Письменника було поранено в легеню, інколи осколок давав знати про себе – рухався, спричиняючи неймовірний біль. У квітні 1949 року Григорію Тютюннику довелося лікуватися в лікарні у Львові, де він саме працював. Однак лікарі побоялися чіпати осколок. А Григорій «згорав» від високої температури майже два тижні. Чергові лікарі тоді порадили дружині письменника їхати до Києва – шукати Амосова. Микола Михайлович зробив йому операцію, котра тривала чотири з половиною години. Вийшовши з операції, знаменитий хірург просто втратив свідомість.  На початку літа 1961 року Григорій Тютюнник написав матері: «Як приїду, то буду відпочивати до самої зими і не візьму з собою ні машинки, ні пера…». Однак приїхати до матері того літа йому так і не судилося. Івзі Федоровні самій довелося їхати до Львова, аби провести в останню путь свого Горю – 29 серпня 1961 р. у письменника не витримало серце. Поховали його на Личаківському цвинтарі у Львові.

3 квітня - День народження мобільного телефону

Є дивне свято на Землі – це день народження... мобільного телефону. А все завдяки інженеру компанії Motorola, такому собі Мартіну Куперу, який п'ятдесят два роки тому - 1973-го - продемонстрував своє дітище - перший у всесвіті мобільний телефон.  Щоправда, це був не сучасний гаджет, який може дуже багато, до якого ми всі звикли і без якого не мислимо свого життя, а серйозний прилад доволі солідних розмірів. Немає нічого дивного у тому, що перший мобільний телефон  Motorola DynaTAC 8000X важив 2,5 кілограма. Відтоді людство почало жити інакше, тому що з'явилася можливість зв'язатися з абонентом практично миттєво, незалежно від місця перебування. Вчені обґрунтовано вважають, що саме винахід мобільного телефону став найбільш значущою подією останніх років. І вони праві, тому що сьогодні практично неможливо знайти активної людини, у якої не було б цього засобу спілкування та комунікації. Вже багато років людство не може уявити життя без мобільних телефонів, адже ці гаджети є портативними, тобто дозволяють спілкуватись в реальному часі з будь-якого місця. Навіть сучасні малюки, ще не навчившись ходити, вже знають, що таке мобільний телефон. Вони ще не розуміють, що з нього можна зателефонувати близьким і сприймають його просто як музичну іграшку, охоче розглядають, натискаючи кнопки. Дорослі ж люди навіть уявити собі не можуть, як можна було раніше обходитися без цього гаджета. Мобільний телефон сьогодні - не просто пристрій, призначений для розмови, він виконує масу функцій, таких як передача даних по електронній пошті, фотозйомка, навігатор, відеозйомка, калькулятор, музичний інструмент, щоденник-нотатник і багато інших. Практично в кожному портфелі і сумочці лежить яскравий або не дуже, дорогий або скромний за ціною, але неймовірно потрібний мобільний телефон..  Згодом мобільний телефон розвинувся до смартфона, який виконує безліч функцій, але без винаходу Купера розвиток мобільної індустрії був би неможливим. Перше масове застосування мобільних телефонів стало можливим у 1983 році з виходом моделі DynaTAC 8000X. І хоча на той час мобільний телефон був предметом розкоші, його вартість становила близько 4000 доларів США (або 2500 фунтів стерлінгів). Телефон важив близько кілограма, заряджався 10 годин і мав всього 30 хвилин роботи. Він став символом технічного прогресу, хоча за своїми габаритами і функціональністю був дуже далекий від сучасних смартфонів. І навіть якщо зараз ми часто скаржимося на стан своїх телефонів, варто згадати ці історії розвитку, щоб зрозуміти, як далеко ми зайшли. Перший "смартфон" з'явився лише в 1997 році, але перші кроки до бездротового зв'язку були зроблені ще у 1800-х роках. Саме тоді Олександр Белл подав патент на бездротовий телефон. Однак цей пристрій не був схожий на сучасні мобільні телефони — він використовував промені світла для передачі звуку. Незважаючи на те, що технологія не прижилася, вона стала важливим етапом у розвитку комунікацій. Сьогодні ж ми використовуємо хмарні телефонні системи для малих бізнесів, які дозволяють спілкуватися через будь-який пристрій, що значно полегшує наші комунікації. Усе це стало можливим завдяки незліченним досягненням в історії мобільного зв'язку, які починалися з таких кроків, як перший дзвінок на Манхеттені. Протягом наступних десятиліть мобільні телефони зазнали значних змін і покращень. Вони стали меншими, легшими та більш потужними завдяки швидкому розвитку технологій. У 1990-х роках почали з’являтися смартфони, які володіли більшими можливостями, такими як доступ в Інтернет та встановлення додатків. Сьогоднішні мобільні телефони – це справжні мультимедійні центри, які забезпечують не лише зв’язок, а й можливості для розваг, роботи та навчання. Мобільні телефони змінили наше життя у багатьох аспектах. Вони забезпечують нам можливість спілкуватися з ким завгодно у будь-який час і з будь-якої точки світу. Вони стали не тільки інструментом зв’язку, а й засобом відтворення медіа, зйомки фотографій та відео, перегляду веб-сайтів, доступу до соціальних мереж, організації робочих завдань та багато іншого. Швидкий темп технологічного розвитку обіцяє нам ще більше захопливих інновацій у сфері мобільних телефонів. Очікується, що майбутні пристрої будуть ще потужнішими, мають більшу ємність акумуляторів, покращену камеру, розширені можливості штучного інтелекту та багато іншого. Нехай мобільний телефон продовжує відкривати для нас нові можливості та змінювати наше життя на краще.

Цікаві факти про мобільний телефон:

Приголомшливим є те, що мобільними телефонами користується більше людей на планеті, аніж зубними щітками.

Кількість телефонів перевищує кількість комп’ютерів аж в 5 разів; японці майже усі смартфони роблять водонепроникними.

Номофобія – страх втратити мобільний телефон.