Він лікував людей і мову…

 

25 липня народився Модест Левицький (1866 – 1932),  український письменник, мовознавець, перекладач та політичний діяч. Через яскраво виражені українські погляди у радянський час його художня спадщина замовчувалася, а твори були зараховані до «націоналістичних». Лише в 1966 р. у Львові випустили першу книжку його оповідань. Модеста Левицького українці цінували не лише як талановитого лікаря, (серед його пацієнтів були Леся Українка та Іван Франко), але і як справжнього патріота. Письменник боронив українську мову від недбалого ставлення, закликав шанувати її. Він є автором підручника з граматики української мови. Його літературні твори видано у п’яти томах. Це оповідання, романи, дослідження з мовознавства, наукові праці з медицини. Модест Пилипович Левицький, лікар за фахом, відомим став як письменник, композитор, педагог, культурний і громадський діяч. Народився 25 липня 1866 року в селі Вихілівці Проскурівського повіту на Поділлі (тепер Ярмолинецький район Хмельницької області) в сім’ї поміщика. Освіту здобував у Кам’янець-Подільській гімназії та Київському університеті. Навчався на історико – філологічному та медичному факультетах. Після закінчення університету чотири роки (1893-1897рр.) працював повітовим лікарем у Ковелі. Тут він знайомиться з родиною Косачів, відвідує Колодяжне, лікує і консультує Лесю Українку. Спілкуючись із родиною Косачів, іншими діячами української культури, майбутній письменник набирався духовних сил, міцнів у переконаннях, робив перші літературні спроби. 1896 року на сторінках одного з тогочасних журналів з’являється його перша стаття "Про сільську медицину". З того часу твори М. Левицького друкувалися у місячнику "Нова Громада"; газетах "Громадська Думка", "Рада"; журналах "Світло"; виходили окремими книжками – "Оповідання"( 1907р.), "Забув. Щастя Пейсаха Лейдермана"( 1908р.), "В суді"(1918р.). Модест Пилипович написав також низку лікарських порадників, склав українську "Граматику для самонавчання" (1918р.). Разом із дружиною Зінаїдою – письменницею, авторкою історичної повісті "При битій дорозі" – М. Левицький перекладав із російської, польської, французької літератури. Він добре володів латинською, грецькою, єврейською мовами. Наприкінці 1900 року М.Левицького переводять до Земської лікарні в селі Будаївці неподалік від станції Боярки під Києвом. Під час російсько – японської війни Модест Пилипович був директором фельдшерської школи і керівником дитячого притулку для покинутих дітей, працював лікарем південно-західних залізниць, зокрема в амбулаторії міста Радивилова на Волині (нині Рівненська область). М. Левицький активно займався літературною та громадською роботою. 19 січня 1919 року родина Левицьких вирушила з Києва до Афін. У Греції Модест Пилипович зазнав непоправної втрати – смерті дружини. 1927 року Модест Пилипович повертається на Україну, зокрема на Волинь. У Луцьку він працює лікарем і викладачем у гімназії. Лікуючи інших М. Левицький не дбав про власне здоров’я, не помічав, як слабне його серце. 16 червня 1932 року не стало цієї благородної людини. Похований на православному цвинтарі у м. Луцьку (нині сквер на пр. Волі). Сучасник Олени Пчілки, Лесі Українки, Івана Франка та інших корифеїв української літератури М. Левицький був свідком народження і становлення новітнього українського письменства. Свої знання, результати власного досвіду він виклав у "Конспекті теорії письменства" (1923р.). Життя і творчість Левицького Модеста Пилиповича (1866-1932) — українського письменника, лікаря, педагога, громадсько-культурного діяча значною мірою пов'язані з Волинню, з родиною Косачів, яка тривалий час мешкала в цьому краї, насамперед в Ковельському повіті. У землі Волині він знайшов і свій вічний спочинок...

Людина, яка зробила себе сама

 

25 липня виповнюється 155 років від дня народження Михайла Косача - українського вченого-фізика, метеоролога, письменника, перекладача, автора низки оповідань та наукових праць, громадського діяча, одного з членів славетної родини Косачів (1869-1903). Він прожив коротке, але яскраве і діяльне життя. Михайло був найстаршим сином в родині Косачів, улюбленим братом Лесі Українки. Початкову освіту отримав від матері Олени Пчілки. Це допомогло йому вступити відразу до 5-го класу гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю. В англійській мові є вираз "self-made man" - "людина, яка зробила себе сама". Так можна охарактеризувати Михайла. Усього досягав сам і своїм розумом. У дитинстві Михайло був "маминим мазунчиком". Олена Пчілка його найбільше любила. У свої 10 років він переміг у дискусії російського історика Дмитра Іловайського у питанні про княжу Русь Червоноруську. За порадою Олени Пчілки її 15-річний син Михайло (Михайло Обачний) і 13-річна дочка Лариса (Леся Українка) переклали українською "Вечорниці на хуторі під Диканькою". Їхній переклад надрукували у Львові 1885 року. Михайло навчався на фізико-математичному факультеті Київського, а потім Тартуського (Естонія) університетів. Захистив дисертацію з фізики. Опублікував низку праць з теоретичної фізики і метеорології. У нього було багато обдарувань і широке коло захоплень. Михайло Косач захоплювався літературою, друкувався під псевдонімом Михайло Обачний, а також займався мистецтвом фотографії і етнографією. Сам сконструював апарат, яким зробив рентґенівський знімок хворої ноги Лесі Українки. У 1896 р. був запрошений на Всеросійську виставку в Нижньому Новгороді, де взяв участь в будівництві зразкової метеорологічної станції, на якій цілий місяць працював спостерігачем.У 1893 р. Михайло одружився з дочкою маминої близької подруги, письменницею, Олександрою Судовщиковою, яка писала під псевдонімом Грицько Григоренко. З 1901 року Михайло Косач працював у Харківському університеті. Фактично став засновником метеорологічної служби на Харківщині. Його проект будівництва мережі метеорологічних станцій був схвалений Харківським земством і на кількох з них він організував спостереження. До письменницько-перекладацького й наукового доробку Косача належить етнографічна робота, посмертно видана анонімно 1905 року – "Кобзарські Думи", яку Михайло впорядкував і доповнив коментарями в примітках. Помер Михайло Косач передчасно і несподівано 16 жовтня 1903 р. від шигельозу на 35-му році життя, похований у Києві на Байковому цвинтарі. Пізніше між могилами любого брата і батька знайшла свій спочинок і Леся Українка.

День Української Державності

 

День Української Державності символізує тисячолітню історію державотворення України, корені якої сягають до середньовічної держави Київської Русі. День Української Державності був установлений у 2021 році через підписання офіційного документа на відзначення 30-ї річниці Незалежності України. Тож у 2024 році українці святкують це свято лише третій рік поспіль. День української державності є значущим святом для всіх українців. Він символізує колективні досягнення і зобов’язання перед майбутніми поколіннями. Українська державність — це спільна історія, в якій ми виростали разом, боролися за нашу незалежність та досягли численних великих успіхів. Це спільне майбутнє, в якому ми прагнемо жити у єдності та міцній державі, що захищає наші права й інтереси.У цьому  році це свято буде відзначатися вперше 15 липня. Раніше його святкували 28 липня, але з переходом на новоюліанський календар, свято було перенесено. День Державності України є символічним для відзначення Дня хрещення Київської Русі, яке відбулося за часів Володимира Великого.  Важливо знати , що свято Української Державності вшановує суверенність та незалежність України, її автентичну культуру та історію. Перші згадки про Україну як окрему державу датуються 1187 роком. Початок українському державотворенню поклали утворення, які сучасна наука трактує як протодержави. Це були об’єднання племен, що виникли наприкінці епохи, яку називають епохою військової демократії. За обрядом постригу і покликанням вони називалися також Азагарами або Косарами — «косоносними», такими, що носять чуб (від цього пішла назва «козаки»), за сіроманством або обітницею не брати шлюб — Сарматами, за мешканням у своїй країні (Русі) — Українцями, Русами, Русинами, а за вільним станом — Роксоланами, Аланами, Волянами (звідси — Волинь). Столицею їхньою був Азагаріум, який Клавдій Птолемей на своїй карті позначав на місці Києва.  Свій головний символ – тризуб — Україна отримала у спадок від Київської Русі. А Київ – столиця нашої держави — має більш як півтори тисячі років історії. За середньовічних часів Київ був одним з найбільших центрів торгівлі й розвитку у Європі. Українські гроші – гривні — також походять з давніх часів Київської Русі. А синьо-жовті кольори нашого прапора беруть початок від Галицько-Волинського князівства. Україна має свої міцні військові традиції з часів Козацької держави. А перша українська Конституція, що була укладена Пилипом Орликом 1710 року, вважається першою європейською конституцією у сучасному її розумінні. Дуже важливо знати й пам’ятати про усі історичні надбання України, особливо зараз, під час страшної загарбницької війни проти нашої держави, та інформаційної війни, що спотворює історію, приховує  факти та створює фейки. Українська історія є унікальною й особливою, так само як і українська культура. Цементом між «державністю» і «державою» є «державотворення». Це комплексний і довготривалий процес, що охоплює культурні, політичні, міфологічні, релігійні та інші чинники. Він спрямований на утворення, усвідомлення та розбудову народом своєї власної національної держави. Маємо чітко усвідомлювати, що сучасну українську державність формували спадкоємці Київської Русі — Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава, Карпатська Україна. А державотворцями стали Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та інші видатні представники національної еліти, а також борці за державність та незалежність України. Нинішня війна також є одним з етапів новітнього українського державотворення — усвідомленням необхідності існування нашої держави. Ми настільки свідомі її громадяни, що готові захищати свою Україну ціною власного життя. Цей етап неодмінно завершиться нашою Перемогою. Проте потім буде ще відбудова та подальша розбудова держави — частина процесу державотворення, що довершить той інститут, у фундаменті якого понад тисячоліття славної та героїчної історії..

«З НАРОДНОГО НАПИВШИСЬ ДЖЕРЕЛА…»

Василь Лукич Юхимович народився 12 липня 1924 року в селі Сингаї Коростенського району Житомирської області. Закінчив Вінницький педагогічний інститут. Учасник війни, нагороджений медалями та Почесними Грамотами Президіï Верховноï Ради України. З 1956 р. - член Спілки письменників. Заслужений працівник культури, заслужений діяч мистецтв Украïни, лауреат літературних премій: "Пам'ять" та імені Остапа Вишні. Був активним членом міжнародної громадської організації "Земляцтво житомирян" у місті Києві. Віктором Васильчуком (членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України) заснована Літературна премія імені Василя Юхимовича. Автор більш як 20 книжок поезій. Серед них: "Не пройду стороннім", "З клекоту літ", "Вікно у світ", "Зоряна балада", "Чорно-білі листівки", "Юності цвіт", "Подорожники";  книжок гумористичних віршів "Який Яків - така й дяка", Весілля з квитанцією", "Євангеліє від Лукича", "Виводок жарт-птиці; весільних пісень "На Поділлі - весілля"; збірок пісень "Нагадую піснею" та "Серпанкова земля". Василь Юхимович  працював також і  в галузі перекладу та  культура і народна творчість, яким він присвятив усе своє свідоме життя, були нероздільними. Поет не уявляв себе без спілкування з митцями, художниками, без відвідання театру, філармонії, концертів, вечорів, зустрічей з інтелігенцією, сільськими трудівниками, студентами, ветеранами, аматорами. Він жив народним і професійним мистецтвом, чимало зробив для його розвитку в різні періоди своєї творчості, завжди був у вирі культурного і громадського життя, активно працював у правлінні Музично - хорового Товариства (пізніше – Всеукраїнська музична спілка), очолював комісію сатири і гумору Спілки письменників України, був членом художньої ради київської філармонії та ін. Василь Лукич стояв в авангарді національно - культурного відродження України кінця 1980 – 1990 - х років, завжди брав участь у мистецьких, освітніх і громадсько - політичних форумах, народних святах, обрядових вечорах, неодмінно виступаючи на них з фаховим, дотепним коментарем, віршованим експромтом, картаючи неподобства у житті. Поет був небайдужим до усього, чим жила Україна, до болючих суспільних і творчих питань, закликаючи плекати рідну мову, звичай, народну пісню, загострюючи увагу на актуальних проблемах. Він був справжнім патріотом, Українцем з великої літери. Витоки поезії Василя Юхимовича, їх образність та мелодійність – у фольклорі, в стихії народного життя, що оточували його з дитинства, у батькових і материнських мудрих знаннях, якими він живився, а згодом описав у своїх поезіях. Ще до війни, на рідній Житомирщині, потім навчаючись у Вінницькому педагогічному інституті, згодом, працюючи на Полтавщині, Василь Лукич їздив селами, збирав перекази, народні пісні, колискові (їх нарахував близько ста!), здійснив повний запис подільського весілля. Разом з вінницьким композитором Родіоном Скалецьким вони сплели барвистий вінок авторських весільних пісень, об'єднаних в оригінальне лірико - романтичне дійство «Подільське весілля». Справжньою вершиною сучасної хорової музики стала фольк - опера «Ятранські ігри», до якої відомий композитор Ігор Шамо запропонував Василю Лукичу написати лібрето, створивши 30 поетичних картин з народного життя, бо знав, що краще від нього цього не зробить ніхто. Поет співпрацював з композиторами Платоном Майбородою, Анатолієм Пашкевичем, Іваном Сльотою, Володимиром Костенком, Петром Процьком, Григорієм Гемберою, приносив нові твори для прослуховування і придбання. Тільки Олександр Білаш поклав на музику 25 його поезій і серед них одну до кінофільму «Бур'ян». А загалом на тексти Юхимовича написано понад 150 пісень. Василь Лукич був непересічною особистістю.  Тематичний діапазон творів поета був безмежний – від біблійних часів до сучасності, включаючи західно - європейську і східну філософію, історію культури, давньоукраїнські знання і міфологію. Читачі газет і журналів, на сторінках яких виступав Василь Юхимович, у його захоплюючих статтях відкрили для себе багато цікавого з питань духовності, моралі, традицій, а також почерпнули чимало інформації про викреслені сторінки історії, заборонені раніше імена, які поступово повертаються в українську культуру і літературу. Він вміло шліфував думки й слова, умів заінтригувати читача розповіддю про захоплюючі сторінки життя і творчості забутих і маловідомих подвижників національної культури. 23 липня 2002 року, під щемливу мелодію пісні «А льон цвіте...» рідні, знайомі , друзі  та шанувальники   попрощалися з поетом у Національній Спілці письменників України.

 

Націоналіст від народження...

Ігор Миро́нович Калине́ць — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої "пізньошістдесятницької" генерації і дисидентсько—самвидавного руху в Україні, політв’язень. Живе і працює у Львові. Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка. Народився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині, у віруючій родині, де ретельно зберігалися українські національні традиції. У дитинстві був свідком масових репресій комуністичного режиму в Західній Україні. Зі шкільних років читав заборонених українських письменників. Його світогляд виявився несумісним з офіційною ідеологією. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка. Зaкінчивши філoлoгічний фaкультет Львівськoгo унівеpситету 1961 poку, пpaцювaв в oблaснoму apхіві. У січні 1972, в період масових арештів в Україні, була заарештована дружина Ігоря Калинця — Ірина Стасів-Калинець. Поет став поводитися все більш викликаюче, демонструючи властям готовність до кінця захищати права незаконно заарештованих, особливо своєї дружини. 11 серпня 1972 заарештовано й самого поета, після чого КДБ намагався схилити його до співпраці або прилюдного каяття, пообіцявши за це звільнити дружину і дати спокій йому. За свою громадянську позицію 1972 року Ігор Калинець отримав шість років суворих таборів і три роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком. В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов 1981 року. А реабілітували Ігоря, як і багатьох, лише 1990-го… Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. Він почав писати в 1950-х роках, а перша його збірка була опублікована в 1966 році. Проте, через цензуру решту творів поета публікували на Заході. У 2015 році був висунутий Інститутом Івана Франка НАН України як кандидат на Нобелівську премію з літератури. Ігор Калинець автор 17 поетичних збірок, окрім «дорослих» пише також вірші для дітей. Останнє місце роботи – Міжнародний інститут освіти науки і культури і зв’язків з діаспорою при Львівському політехнічному інституті. Про свої політичні погляди поет говорить так: «Я націоналіст від народження, я виріс у такому націоналістичному, патріотичному оточенні. І весь час для мене націоналістичний, бандерівський, партизанський рух, звичайно, був і є дуже близьким. Я хотів би, щоб була така партія, такого типу – ОУНівська». Ігор Калинець живе у Львові. Він є Почесним доктором наук Львівського національного університету імені Івана Франка, Почесним громадянином міста Львова.За пропозицією самого поета, його творчість хронологічно поділяється на дві головні частини: дев’ять книжок, написаних перед ув’язненням у 1972 році (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу – «Вогонь Купала» (1966), решта функціонувала у самвидавному обігу, і вісім – написаних під час ув’язнення та на виселенні (до 1991 року ширилися у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця – «Пробуджена муза» (Варшава, 1991 рік) та «Невольнича муза» (Балтимор – Торонто, 1991 рік). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» було нарешті видано і в Україні. У тому ж році вона була відзначена Державною премією імені Тараса Шевченка. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував повість – «Молімось зорям дальнім», написану письменником ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці. Вірші з циклу «Книжечка для Дзвінки» стали хрестоматійними – вони увійшли до програми української літератури для 6 класу. У них продовжується яскравий і самобутній напрям в українській поезії, пов’язаний з іменами Тичини, Антонича, Вінграновського. Сам Ігор Калинець про свою літературну діяльність говорить так: «Мій час, однак, був поділеним на певні фази. 60-і роки до арешту 1972 року – це був період «пробудженої музи». Я тоді писав переважно для самвидаву, інколи мої твори потрапляли за кордон. Тобто це час певного бунтарства, митця в опорі. Якщо не митця, то, принаймні інтелігента. Наступний час моєї біографії – то час «невольничої музи». Я потрапив на дев’ять років в ув’язнення. Цей час має інший присмак, бо я хоч залишався у табірному опорі, але там вже були свої правила і особлива поведінка. І в поезії знайшовся інший спосіб, бо я зважав на цензуру, і в мене, в основному, превалюють підтексти. Аби не дати підстав знищити, конфіскувати те, що я написав… Третій період мого часу – це мовчанка. Я змовк як поет. 1981 року я вирішив більше не повертатися до поезії. Чому? Бо мені вже було нецікаво.  Я мушу бути цікавим не тільки комусь, а перш за все собі. Отож третій том мій – «Муза мовчазна» ... Час мовчанки тривав до 1987 року. Зрештою став письменником для дітей..., я завжди був серед тих, хто боровся за незалежність України, і, незважаючи на свій пасивний стан, я духовно, серцем разом з молодими революціонерами, з нашими вояками». Ігор Калинець є кавалером орденів Князя Ярослава Мудрого (2008) і Свободи (2009). Він лауреат премії імені Івана Франка (1977 р. в Чікаго), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992) та премії імені Василя Стуса (1992), лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди (2017). У січні 2022 року Ігор Калинець став Народним поетом України. За рішенням міжнародного журі таку нагороду отримують поети, відомі своєю визначною творчістю та подвижницькою діяльністю на благо України.

 

28 червня - День Конституції України

 Першою українською збіркою законів вважається Конституція Пилипа Орлика, ухвалена в 1710 році. Документ регулював відносини між гетьманом і запорізькими козаками, відстоюючи інтереси останніх. На думку істориків, вона стала однією з перших європейських конституцій нового часу. У Конституції Пилипа Орлика було передбачено створення першої в Європі моделі вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу і самовизначення. У документі визначено поняття вільного народу, основи демократії та правосуддя, а також антикорупційні та соціальні засади.  Однак чинності ця Конституція так і не набула. Другу Конституцію України ухвалила 1918 року Центральна Рада УНР. Документ розроблявся під керівництвом Михайла Грушевського і проголошував незалежність УНР. Він не встиг набути чинності через німецьку окупацію України. Після заснування Радянського Союзу з'явилася Конституція УРСР, яка мала кілька редакцій. Зрештою, зі здобуттям незалежності з'явилася необхідність у головному зводі законів країни. Конституція України була ухвалена 28 червня 1996 року Верховною Радою. Це сталося на п'ятий рік після проголошення незалежності. Народні обранці працювали усю ніч з 27 на 28 червня — загалом безперервно 23 години. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 парламентарів. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. На документі депутати вперше склали присягу на вірність Україні. У ньому визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою в складі України.  Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України, третиною депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, а також за ініціативою громадян у порядку, визначеному статтею 80 Конституції. . Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до Конституції України режим воєнного стану впроваджується у разі "загрози нападу, небезпеки державній незалежності України" (стаття 106). Конституція — установлення, устрій, порядок; — основний державний документ (закон). Конституція — будова організму, зумовлена певним співвідношенням у розвитку органів і тканин. Україна була останньою з колишніх радянських республік, яка прийняла нову Конституцію. Міжнародне співтовариство схвалило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.

Найкоротшими конституціями є Конституція США (7 статей та 27 поправок) та Конституція Монако, що налічує 10 розділів із 97-и статей та загалом з 814 слів. Конституція Сан-Марино — основний закон Сан-Марино, найстаріший серед чинних писемних конституцій суверенних держав у світі. Конституція розпорошена у багатьох законодавчих актах, найважливішими з яких виступають Статути 1600 року та Декларація прав громадян 1974 року з поправками від 2002 року.  22 серпня 2011 року у Києві була презентована перша мініатюрна Конституція України, Конституція в мініатюрі розміром 21х32 мм має 160 сторінок, на яких вручну були написані близько 9,5 тис. букв. Кожна з цих літер має розмір не більше 1 мм. Текст книги написаний індійської тушшю. Сама ж мініатюра виконана зі спеціального тонкого паперу. Міні-Конституція знаходиться в чохлі з зображенням герба. На створення мініатюри було витрачено близько 2 місяців. Мініатюра була передана в Музей книги і друкарства. День Конституції - важливе свято для державності країни. І сьогодні українці розуміють це, як ніколи. Бо сьогодні ми боремось за право на існування, за право жити у незалежній та демократичній державі. Вітаємо українців зі святом, бажаємо відчуття захищеності та справедливості!

.

 

 

16 червня - День батька в Україні

Наші батьки - найближчі до нас люди в усьому світі. Тато і мама - найперші слова, які в більшості ми вимовляємо, коли вчимося розмовляти рідною мовою. Ми намагаємося їх порівнювати, дивимося на них, вивчаємо їх. Вони для нас одночасно і найбільша загадка, і найбільше відкриття. Добре, коли вони є у нас і сумно, коли залишають. День батька, так само як і День матері, відзначається у багатьох країнах сучасного світу. Починаючи з 2019 року, в Україні офіційно відзначають День батька. Це свято було запроваджено на честь всіх татусів. Однак, в умовах війни в країні, воно набуло особливого значення, оскільки тисячі батьків вирушили на захист України від російської навали.Україна святкує День батька як офіційне свято, щорічно в третю неділю червня. Указ Президента України , підписаний 18 травня 2019 року, визначає це свято як «з метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім'ї як основи суспільства та визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей». День батька виник у США. Перше вшановування батьківського дня відзначили у штаті Вашингтон у 1910 році. Ініціаторкою цього свята стала Сонора Смарт Додд із Спокана. Історія свята коріниться у власному досвіді дорослішання Сонори: після смерті матері вона та її п’ятеро братів та сестер залишилися на вихованні свого батька. Чоловік виявив себе турботливим та люблячим батьком, який надавав дітям всю необхідну підтримку. Таким чином, у майбутньому Сонора вирішила віддячити своєму батькові та всім іншим турботливим батькам Америки, які допомагають у

Зроби довкілля кращим!

5 червня – Всесвітній день охорони навколишнього середовища   Цей день вважається однією з найважливіших подій екологічного календаря і щорічно святкується в більш ніж 100 країнах світу. Щороку він відзначається по-різному, у тому числі вуличними мітингами, парадами велосипедистів, “зеленими” концертами, конкурсами творів і плакатів у школах, посадкою дерев, кампаніями по утилізації відходів і прибиранням територій, а також безліччю інших способів. Та, в будь-якому випадку, цей день є прекрасною нагодою зробити хоча б один крок до покращення стану довкілля. Стан довкілля залежить від людини, від кожного з нас. Тільки екологічно свідомі зможуть зберегти і примножити природні багатства та передати їх у спадок нащадкам. Святкування цього Дня розраховане на те, щоб привнести людський фактор у питання охорони довкілля; дати народам світу можливість активно сприяти стійкому й справедливому розвитку; сприяти розумінню того, що основною рушійною силою зміни підходів до природоохоронних питань є громади; а також роз'яснити корисність партнерських відносин, щоб у всіх країн і народів було більше безпечне й благополучне майбутнє.  Важко визначити, коли саме почалося вивчення екології. Окремі дисципліни біології та наук про Землю відносяться до

Дитинства яскравого мить...

У перший літній день у світі відзначають День захисту дітей.  Присвячене воно дітям і підліткам але  стосується насамперед дорослих - їх закликають об'єднатися, щоб забезпечити дітям світле майбутнє, захистити їхні права. Офіційно це свято було засновано в листопаді 1949 року в Парижі на Раді Міжнародної демократичної федерації жінок. Тоді особливо гостро стояло питання про здоров'я і благополуччя дітей - час був повоєнний. Уперше День захисту дітей відзначили 1950 року - одразу в 51 країні світу. За іншою версією свято відзначили ще раніше - 1925 року в Сан-Франциско за сприяння Генерального консула Китаю, який підготував для китайських дітей-сиріт Фестиваль човнів-драконів (Дуань-у Цзе). Святкування припало на 1 червня. Як би там не було, мета у цього дня завжди була однією - привернути увагу до потреб і прав дитини. Міжнародний день дітей має також свій прапор - це зелене тло, на якому зображена земна куля та 5 людських фігурок різного кольору. Основні права дитини визначені відповідною Конвенцією ООН. Цей документ було ратифіковано 191 країною світу. Держави-сторони взяли на себе обов'язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Документ визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

Є мова - є нація

Щороку 24 травня у всіх слов’янських країнах відзначають День слов’янської писемності і культури й урочисто прославляють творців слов’янської писемності святих Кирила і Мефодія, які походили із знатного і благочестивого роду й проживали в грецькому місті Солуні. Брати були православними ченцями і слов'янську абетку створили в грецькому монастирі.Учені вважають, що слов’янська писемність була створена в 9 столітті, приблизно в 863 році. Кирило, який з малих літ мав великий хист і досконало опанував всі науки свого часу, а також вивчив багато мов, на основі грецької створив слов’янську абетку. Він істотно змінив грецьку абетку, щоб більш точно передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки – глаголиця і кирилиця. У середньовічній Європі слов’янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже. Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур. Крім того, брати-греки переклали слов’янською мовою Євангеліє, Апостол і Псалтир. За внесок святих Кирила і Мефодія в культуру Європи Папа Іван Павло II в 1980 році оголосив їх покровителями Старого континенту. День пам’яті цих святих як День слов’янської писемності і культури почали святкувати в Болгарії ще в 19 столітті, а потім ця традиція перейшла і в інші країни:  Україну, Білорусь, Молдову. Цікаві факти про слов'янські мови та писемність:

- До слов'янських відносять кілька десятків сучасних мов, на яких говорять близько 440 мільйонів чоловік. Всі слов'янські мови мають приблизно 80% загального лексикону. Імовірно, предком сучасних слов'янських мов є праслов'янська мова, яка існувала приблизно в 2-1 столітті до н.е. Ніяких її письмових пам'яток не виявлено.

Українська вишиванка - код нації

Сьогодні в Україні святкують День вишиванки. Свято з'явилося доволі нещодавно – у 2006 році. Авторами ідеї вшановувати українській традиційний одяг були студенти факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету. Ініціатори створення свята Олександр Ткачук та Леся Воронюк розповідали, що одного дня на перерві побачили друга у вишитій сорочці, після чого вони вирішили запропонувати всім охочим прийти в один день у вишиванках. Спочатку акцію підтримало лише 10 студентів, але наступного року до них приєдналися учні та викладачі інших факультетів університету.Невдовзі масштаби свята розрослися до всеукраїнського рівня, а в наші дні День вишиванки відзначають у понад 100 країнах, тому він отримав назву Всесвітнього. Свято покликане зберегти давні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу, тому відзначають його одягнувши вишиванку. У мирні часи з нагоди Дня вишиванки відбувалися масові заходи, присвячені історії та культурі вишитих сорочок. Проводили пізнавальні виставки, лекції, флешмоби, мегамарші у вишиванках, концерти, покази фільмів.

З родини йде життя людини

У1989 році Асамблея ООН проголосила 1994 рік Міжнародним роком сім'ї. Мета — поглиблення розуміння питань родини, об'єднання можливостей різних країн для розв'язання всіх найсерйозніших питань, пов'язаних із сім'єю. Запровадження свята було викликано стурбованістю світової спільноти сучасним становищем родини та її значенням у процесі виховання покоління, що підростає. Отже, 20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім'ї, який відзначається щороку 15 травня. На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім'ї — єдність всієї людської сім'ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. Сім'я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім'ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу. У всі часи за відношенням держави, а також за становищем родини в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім'ї та держави — необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян. З сім'ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона є джерелом любові, поваги, солідарності та прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

День сім'ї в Україні цього року відзначають разом із Міжнародним днем сім'ї. У 2023 році в Україні відзначали два сімейні свята: 15 травня - Міжнародний день сім'ї,8 липня - український День сім'ї (День родини). 28 липня 2023 року указом президента України замість Дня сім'ї 8 липня був встановлений День сім'ї 15 травня - тобто, в один день із Міжнародним днем сім'ї. Сім'я - найдорожче, що є в житті. Особливо її цінність відчуваєш зараз, у нелегкий воєнний час. У День сім'ї традиційно відбуваються просвітницькі та святкові заходи - тематичні конференції, благодійні акції, концерти. У Міжнародного дня сім'ї щороку змінюється тема свята - наприклад, проблеми бідних сімей, культура здорового життя в сім'ї, виховання дітей, сімейні традиції тощо. Але головне завдання цього дня - приділити увагу дорогим серцю людям.

8 травня - памятаємо і перемагаємо

Законом України від 12 червня 2023 року було встановлено «День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років», який відзначається щороку 8 травня з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років. Таким чином Україна доєдналася до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни.  А також це нагадаування про те, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР.  У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його.

А що ти знаєш про Великдень ?

Великдень — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха. Свято Великодня має язичеські корені і народилося набагато раніше за свято Пасхи, ще до зародження в Україні християнства. В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість. Існує думка, що євангельська подія, на честь якої встановлена Пасха, а також пасхальні обряди найімовірніше запозичені з язичеських та іудейських культів і у переродженому вигляді пов'язані з особою Христа (хоча спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичеськими воскресаючими богами і тільки євангельські твори вважалися істинними). Але християнське оформлення свята мало змінило сутність язичеських обрядів. Свято Великодня в Україні сьогодні символізує загальне відродження та обновлення. Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва "Великдень" ("Великий День") з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що "Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів... " Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів до християнства, і було пов'язане з язичеськими культами. Слово "Пасха" походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.

23 квітня - Всесвітній день книги та авторського права

 

12 квітня - День працівників ракетно-космічної галузі України

 

Людина, яка змогла стати вільною

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська в родині колгоспника. Після того, як у 1921 році померла його мати, хлопчика виховували бабуся та дідусь. Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення семирічної школи в 1933-му році О.Гончар працював кореспондентом районної газети та вступив до Харківського технікуму журналістики. У 1938р. вступив до Харківського університету на філологічний факультет. І в цьому ж році в грудневому номері журналу « Радянська література» було надруковано оповідання першокурсника О. Гончара «Стокозове поле». Після третього курсу пішов добровольцем на фронт. Приймав участь у війні як сержант-мінометник, зокрема у битві за Київ на річці Рось.

Микола Міхновський - ідеолог самостійництва

31 березня 1873 року – на Полтавщині у родині сільського священика народився Микола Міхновський, адвокат, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття. Він був нащадком старовинного козацького роду. Батько знав українських пісень та дум, чому навчив і сина. А богослужіння правив українською. Навчаючись на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира, Міхновський увійшов до таємної політичної організаціїї «Братство тарасівців». 1899-го він з коханою переїхав до Харкова, тікаючи від її чоловіка. Але шлюб не склався. Тут Міхновський займався адвокатською практикою і швидко зійшовся з місцевою українською громадою. 1900-го він разом зі студентами влаштував у Харкові концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Івана Котляревського, виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.

Міхновський відгукнувся на пропозицію керівників новоствореної Революційної української партії (РУП) і написав для неї програму «Самостійна Україна». 1902-го, після розриву з РУП, Міхновський заснував Українську народну партію (УНП), для якої написав мініфест «10 заповідей УНП». З усіх сил він намагався донести свої ідеї до людей: заснував україномовний журнал, друкував свої дописи у пресі, видавав книжечки, в судах захищав українських активістів.

Честь. Мужність. Закон.

Щороку 26 березня українці відзначають День Національної гвардії України, а гвардійці отримують привітання від близьких, колег та друзів. Професія нацгвардійців складна та надзвичайно відповідальна, особливо під час війни. Ці професіонали захищають важливі державні та військові об'єкти, забезпечують правопорядок, запобігають терористичним атакам та злочинним діям. Національна гвардія України як окрема силова структура існувала з 1991 по 2000 рік. У 2014 році після початку військової агресії РФ проти України Нацгвардію відновили як військове формування на базі МВС України. Набір до Національної гвардії був виключно добровільним. День Національної гвардії як свято було засновано Петром Порошенком 18 березня 2015 року. Датою свята було вибрано 26 березня, в який раніше відзначали День МВС. У березні 2015 року президент Петро Порошенко своїм указом запровадив свято, «враховуючи значення та роль Національної гвардії України у виконанні завдань із забезпечення державної безпеки та оборони держави, захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку».

Майстер історичної прози

 

Cьогодні, 21 березня, 95-річчя від дня народження Юрія Мушкетика (1929, с. Вертіївка, Чернігівська область - 2019, Київ) - письменника, публіциста, літературного критика, громадського діяча, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, очільника Національної спілки письменників України (1986 по 2001), Героя України (2009).  Юрій Мушкетик - неперевершений майстер історичної прози. Його творчий доробок налічує понад півтори сотні повістей і романів. Серед найбільш відомих - нетлінні романи “Яса”, “Рубіж”, “Брат на брата”, “Гайдамаки”, які продовжують видаватися в Україні та за кордоном. Мушкетик був головним редактором літературно-художнього журналу “Дніпро” в часи тотальної ідеологічної цензури (1958-1972), і саме завдяки йому там друкували твори талановитих українських письменників і літературних критиків: Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Івана Дзюби, Віктора Іванисенка, Миколи Руденка, Михайлини Коцюбинської. Тоді у “Дніпрі” вийшли “Сибірські новели” Б.Антоненка-Давидовича і щоденники О. Довженка.

Жінка схожа на весну

Сьогодні 19 березня народилася геніальна українська письменниця, одна з найвідоміших українок сучасності, Лауреат Шевченківської премії, яку називають «голосом народу», «честю і совістю нашої епохи», — Ліна Костенко. Вірші й проза Ліни Костенко одночасно обпікають і лікують душу. За своє життя поетеса пережила п’ятнадцятирічне творче вигнання, безстрашно протестувала в середині 60-х проти утисків української інтелігенції, а згодом отримала всенародну шану й любов. Видатна письменниця-шістдесятниця, якій виповнюється 94 роки, після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України надзвичайно підтримує наш народ. Її творчість дає наснагу продовжувати боротьбу. Вже понад рік поспіль ми щодня виборюємо нашу свободу та відстоюємо свою незалежність.