4 лютого 1880 у селі Хмелів на Сумщині народився Климент Квітка. Рано лишився сиротою – батько помер від туберкульозу. Мати не могла утримуватиm сина, тому віддала п’ятирічного хлопця на виховання в сім’ю київських міщан Карпових,. Музиці навчався у приватних вчителів, згодом – в училищі Київського відділення Російського музичного товариства; закінчив Київську гімназію із золотою медалею, в університеті Св.Володимира отримав освіту юриста. Квітка знав 13 мов – дві клясичні, три новоевропейські, сім слов’янських та грузинську. Став етнографом, фольклористом, музикознавцем, який зібрав і записав, зберіг для нащадків шість тисяч народних пісень. Він приголомшував своєю енциклопедичною ерудицією, знання мов служило йому ключем до світової науки. Але пересічний український гуманітарій Квітку знає переважно не як вченого, а як чоловіка Лариси Петрівни Косач, відомої як Леся Українка. Стосунки Лесі Українки і Климента Квітки здавалися викликом багатьом сучасникам: він був помітно молодшим за неї і декілька років жив з нею в цивільному, не освяченому церквою шлюбі. Це викликало опір і у батьків Лесі. Мати Лесі - відома письменниця Олена Пчілка - була категорично проти всіляких стосунків її дочки «з якимсь жебраком», як вона зневажливо називала Климента, і стверджувала, що він «безчесна людина, що одружується з грошима Косачів-Драгоманових». Квітка з 1896 року збирав народні мелодії, у 1902 році видав збірник народних пісень. У студентські роки працював деякий час концертмайстром хору університету, потім працював в Тифліському окружному суді. 31 березня 1918 року призначений на посаду заступника міністра юстиції УНР. У 1920-1933 роках працював в Академії наук Української РСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922), одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка. За вісім років опублікував 40 наукових статтей, досліджень, докладних рецензій, два збірники народних пісень. Покинув Україну не лише тому, що йому було боляче, коли його розпитували про Лесю Українку, а й через політичні переслідування. Його звинувачували в націоналізмі, бо він дуже активно співпрацював з Михайлом Грушевським. У 1933 році переїхав до Москви, працював у консерваторії, читав курс „Музика народів СРСР”. 8 лютого 1934 року заарештований в так званій „Справі славістів” й на три роки ув’язнений. Відбував покарання у сумнозвістному концтаборі „Карлаг” (Алма-Ата, Казахстан). 13 квітня 1936 звільнений і поновлений на роботі в Московській консерваторії, де трудився до кінця життя на посаді професора та завідувача Кабінету народної музики. Від 1937 до 1945 і від 1949 року – науковий керівник заснованого ним же Кабінету вивчення музичної творчости народів СРСР (нині Науковий центр народної музики ім. К. Квітки).В роки Другої світової війни залишився у Москві, читав лекції, записував народні пісні. У 1947-му надрукував «Наспіви календарних пісень як джерело вивчення історії музичної культури східних слов’ян». Після війни було написано чимало праць, та частина з них вийшла друком вже по смерті Квітки, а більшість так і залишилася в рукописному варіанті. У 65 років Климент Квітка одружився з 25-річною піаністкою Галиною Кащеєвою. Вона підготувала дисертацію про українські народні думи і працювала на теоретичному відділенні Московського музичного училища імені Гнєсіних. Галина Кащеєва збиралася написати книгу про чоловіка, але померла від ангіни, проживши лише 42 роки, як і Леся Українка. Наукова спадщина Климента Квітки так і не видавалась повністю. У нього є спеціальне дослідження, яке за піснею дозволяє визначити, як розвивалися етноси, як вони мігрували територіями, як відбувалася асиміляція народів. Виявляється, це можна зрозуміти, уважно вивчаючи пісні. Вчений - правник за фахом, був блискучим етнографом, музикознавцем, дослідником поліського фольклору. Він зібрав і систематизував понад 6 тисяч українських, білоруських народних пісень, записав на фонографі голоси Івана Франка, Лесі Українки, кобзаря Гната Гончаренка й інших українських митців. Написав багато наукових праць з історії та теорії музичного фольклору, музичних інструментів, створив низку навчальних і методичних посібників. Помер 19 вересня 1953 року в Москві, похований на Ваганьківському кладовищі. Перед смертю хотів повернутися до України, але йому не дозволили.
