Кононенко Євгенія Анатоліївна народилася 17 лютого 1959 року у Києві.
Письменниця має дві вищі освіти. Перша
пов'язана з точними науками (закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.
Шевченка (тепер – Київський національний
університет ім. Т. Шевченка, 1981), друга – з філологією (факультет французької філології Київського інституту
іноземних мов (тепер – Київський лінгвістичний
університет, 1994). Живе у Києві, має сина та доньку. Працює науковим співробітником Українського
центру культурних досліджень. Євгенія Кононенко
є членом Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Літературний дебют відбувся 1996 року. У
творчому доробку Євгенії Кононенко
поезії, оповідання та есеї, повісті і романи, кілька дитячих книжок, ряд культурологічних розвідок з тем популярної
культури і гендерних питань та журналістські
статті. Але найбільше визнання Євгенія Кононенко отримала за свою коротку прозу: книжки її оповідань, новел
та есеїв постійно додруковуються в Україні,
перекладаються за кордоном і є темою наукових досліджень в Україні та за її межами. Новели
Євгенії Кононенко включено до ряду збірок, зокрема до антологій "Тексти", 1995; "Квіти у
темній кімнаті", 1997; "Три світи", 2007. Поетичні та прозові твори публікувалися у багатьох
часописах ("Березіль", "Сучасність", "Кур'єр Кривбасу", "Літературна
Україна", "Критика" тощо). Прозові твори Євгенії перекладені англійською ("From Three Worlds", (1996: оповідання "Три світи", назва
якого трансформувалася у назву антології), "Two Lands, New Visions", (1998: оповідання "Елегія про
старість"), німецькою ("Die Kürbisfürstin", (2000, оповідання "На ліву ногу", надруковане
під назвою "Ein verhexter Tag"), французькою (оповідання "Три світи", надруковане під
назвою "Elegie Kievienne" у часописі "Diagonales. Est-Ouest",
1999; новела "Втрачені стіни"), хорватською (оповідання "Нові
колготи", опубліковане у журналі "Коїо", 2000 — Nr. 1), фінською (фрагмент есею "Без мужика",
часопис "Kaltio"
N1, 2006), чеською (новела "Драні колготи",
антологія "expres ukrajina", 2008), російською (оповідання "Поцілунок у сідницю",
"Півтора Григорюка", "Колосальний сюжет", опубліковані в журналі "Дружба Народов", 2008,
№3), польською (часопис "Portret", 2009), білоруською та японською мовами. Євгенія Кононенко також перекладає з
французької та англійської мов поезію, прозу
та науково-популярну літературу. Зокрема, в її перекладах виходили: "Мала антологія французького сонету", Клод
Руа "На захист крокодилів", Еміль Нелліган "Макабричний бенкет", Елі Візіль
"Світанок", Жерар де Вільє "Убити Ющенка", Ані Ерно "Пристрасть", Венера
Курі-гата "Полонянки мису Тенеф", Луї Дюмона "Есе про індивідуалізм", твори Даніели
Стіл, Анни Гавальди, Барбері Мюріель тощо.Літературну творчість Євгенії
Кононенко відзначено багатьма літературними та
перекладацькими преміями. Зокрема, вона є лауреатом премії
"Гранослов", Всеукраїнського
рейтингу "Книжка року", лауреатом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс
"Коронація слова", премії імені М. Зерова, премії часопису "Сучасність",
літературної премії часопису "Березіль", переможцем другого Всеукраїнського конкурсу радіоп'єс
"Відродимо забутий жанр" Національної
радіокомпанії України, переможцем Всеукраїнського конкурсу оповідання на київську тематику "З
Києва з любов'ю", лауреатом першої премії міжнародного
літературного фестивалю "Просто так". Крім того, письменниця бере активну участь у багатьох міжнародних
літературних, культурологічних та наукових форумах
в Україні, Польщі, Франції, США, Фінляндії, Естонії. Багато текстів письменниці несуть значний
елемент автобіографізму. Як розповідає
в інтерв'ю сама письменниця її дід з боку батька зник у 37-му році. Його дружині (бабусі письменниці), коли вона
намагалася щось з'ясувати повідомили оте знамените
"засуджений до десяти років без права листування". Але сам дід був партійним працівником і голосував за
виключення з партії своїх колег (що тоді дорівнювало
арешту). Батько до десяти років був вередливим радянським мажором. Служниці, які були в їхньому домі, не
могли йому догодити. Батько сам розповідав про
це з милою безпосередністю. Він говорив дивовижні слова: "Яким би я паскудою виріс, якби не 37-й рік…" Євгенія
Кононенко виражає побачене, не деформуючи його надто строгим коментуванням, не нав'язуючи апріорно
вироблених оцінок, концепцій. Авторські оцінки
ніде не переважають над цілісними позиціями персонажів. Вона підкреслює їхню неоднозначність, плинність.
Цитати
про творчість: «Чи треба, щоб усі
читали? Певне, прагнути того — нереальний проект. Але я щиро підтримую всі
заходи, спрямовані на пропаганду читання. І читати — то не обов’язково купувати
книжки. Хай люди ходять у бібліотеки, позичають одне в одного, користуються
електронними книжками, які дешевші, ніж паперові».
Цитати
про себе: « Я
досить рано відчула, що, як би сильно не була закохана в чоловіка, ніколи не
стану домашньою квочкою».
Цитати
про чоловіків: «Якщо
і бачу сильних чоловіків, то на низькому рівні — працює на трьох роботах, щоб
прогодувати сім’ю, але це його дратує, і він стає тираном для родини. Він
нібито й сильний, але не усвідомлено. А для мене справжня сила поєднується зі
свідомістю. Якщо ти працюєш на трьох роботах, це не дає тобі права кричати на
дружину».
Цитати
про жінок та фемінізм: «Взагалі
зараз жіноча література на підйомі. Це, мабуть, світові процеси. І так само, як
редакції заробляють на феміністичній літературі, бо це купують, в цьому є
інтерес і як каже відома феміністка, яка постмодерний фемінізм розробляє, що
«ми всі маємо бути вдячні фемінізму за грамотно поставлені питання». Як уже
відповідати на них - це вже інша справа».
