.jpg)
29 вересня 2024 року в Україні проводиться День пам'яті жертв Бабиного Яру. У цей день відзначають 83-річницю наймасовішого розстрілу в урочищі, який був проведений нацистами 29-30 вересня 1941 року. Тоді загинуло майже 34 тисячі київських євреїв. А впродовж двох років німецької окупації Бабин Яр «забрав» життя близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних, в’язнів концтаборів. Бабин Яр став одним з найбільших місць масових розстрілів цивільних, скоєних нацистами під час Другої світової війни. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. Те, що відбулося, увійшло в історію як одна з наймасовіших акцій знищення мирного населення в ході Другої світової війни. Масові розстріли євреїв відбувалися і в інших містах України, але саме Бабин Яр назавжди став символом катастрофи на пострадянському просторі. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва завдовжки два з половиною кілометри, глибина якої місцями сягала 50 метрів. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 осіб. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами тіл розстріляних, зверху їх присипали землею. Трагедія Бабиного Яру – це не тільки фізичне знищення людей, а й спроба стерти пам’ять про них. Залишаючи Київ, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів. Навіть вони розуміли, що за вчинене звірство їх чекає неминуча кара. Пам’ять про трагедію намагалася знищити і радянська влада. Керівництво СРСР десятиліттями не наважувалося назвати знищення євреїв тим, чим воно було насправді – геноцидом. Впродовж 1960-х ‑ 1980-х років євреям було заборонено збиратися в Бабиному Яру для вшанування загиблих рідних і близьких, друзів і співвітчизників. Проте він продовжував лишатися місцем пам’яті, яке також стало й символом непокори та виявом дисидентства. На жаль, сьогодні ми стаємо свідками не менш кривавих подій, що знову розгортаються на території нашої держави, росія безжально винищує цивільне населення нашої країни, зухвало порушуючи права людини, закони ведення війни, норми міжнародного права. У розумінні країни-агресора бути українцем – найтяжча провина, підтримувати Україну – бути ворогом «руского мира». Через те з’явилися на тілі нашої Батьківщини болючі рани: Буча, Ірпінь, Бородянка, Ізюм, Маріуполь... Віримо, що ті, хто вчинив ці злочини, так само, як і нацисти, будуть справедливо покарані… З часів трагедії Бабиного Яру ми знову є свідками руйнівних наслідків поширення тоталітарної ідеології, систематичного порушення загальновизнаних принципів та норм міжнародного права. Звірства тоді та зараз вчинялися різними режимами та злочинцями, але в їхній основі — однакова ненависть до всього людського. Памʼять про Бабин Яр та гасло «Ніколи знову» є моральною основою гуманізму та протистояння будь-яким формам агресивно-шовіністичних ідеологій, зокрема російській агресії проти України.
