Народився у Києві 27 травня 1957 року в родині, де літературна та редакторська спадщина займали особливе місце. Він виріс в середовищі творчості та художнього слова, створеному батьками: поетом Петром Сингаївським та матір’ю Ганною –
редакторкою видавництва «Дніпро». Освіту здобув на романо-германському факультеті Київського Державного університету імені Тараса Шевченка. З 1984 по 1987 рік проходив службу військовим перекладачем в Ефіопії. Цей життєвий етап приніс Сергію Сингаївському чимало вражень та безцінний досвід. У 2010 році в його перекладі англійською мовою вийшла велика монографія з українського мистецтва "Українські митці в Парижі 1900-1939" В. Сусак. Перекладав на англійську також і художню прозу: «Вершники» Ю. Яновського, «Посол Урус-Шайтана» В. Малика, «Причини і наслідки» Ю. Щербака. У 2016 році побачила світ його книга «Дорога на Асмару». Підґрунтям для цього роману стала особиста участь у подоланні наслідків штучного голоду та війни в Ефіопії в 1984 - 1986 роках. Сергій Сингаївський на початку 1980-х довідався про роль українця Феофана Прокоповича, сподвижника Петра І, що підказав цареві, як збудувати імперію, до якої входила б і Україна. "Тоді я відчув якусь дитинячу гордість. Мовляв, це ж наша людина, а чого досягла! То була психологія підлеглого. Тільки зараз починаємо розуміти, що ми не лише жертва. Позиція жертви вкрай небезпечна насамперед для неї самої. Невільна людина шукає не рівного собі, а ще невільнішого за себе ... без нас — невідомо, чи існувала б Російська імперія. Тисячі українців своїм розумом, інтелектом, умінням зробили це можливим. Я про це не думав 1985 року, як і герой мого роману. Аж доки йому не спадає на думку, що голод в Ефіопії — штучний, що це — політична й етнічна зброя" — говорить автор. Дія роману розгортається на тлі однієї з найбільших гуманітарних катастроф кінця ХХ століття — штучного голоду і війни в Ефіопії 1984–1986 рр. Це історія молодого українця, військового перекладача у складі радянських груп допомоги, який шукає причини трагедії, розуміє, що став частиною цинічного обману, і починає відчайдушну гру з дияволом. Історія вибору і віднайденої ідентичності. Дві щемливі історії кохання в часи вирішальних змін. І родинна таємниця, інтрига якої сплітає дві сюжетні лінії в тугий вузол. Роман-свідчення, роман-панорама, що відкриває непроговорені сторінки минулого й виводить на шлях переосмислення актуальних подій сьогодення. Оксана Забужко назвала книгу кращим твором останнього десятиліття: «Дорога на Асмару» — це не тільки політичний детектив у традиції Грема Гріна, а й, можливо, єдиний у світовій літературі великий епос про штучний голод в Ефіопії, Голодомор-2 за сталінським зразком (як із жахом відкриває головний герой). Водночас це – чи не перший великий роман про участь українців у колоніальних війнах СРСР, написаний з українського погляду, – і, парадоксальним чином, саме такий погляд несподівано забезпечує той найбільш універсальний ключ до трагічних таємниць Еритреї, що на нього Захід від 1985 року й донині так і не здобувся… Схвально відгукнулися про вихід роману громадські діячі, літературознавці, історики, журналісти та колеги по перу. “Є щось дуже символічне в тому, що людина, народжена у країні, яка стала страшною сценою для штучного голоду, вирушає за наказом нащадків його організаторів до держави, мешканці якої стають жертвами аналогічного злочину. Вижити, щоб стати свідками мук і загибелі тих, хто помирає так само, як помирали твої власні співвітчизники — хіба це не свідчення замкненого кола, яке можна розірвати, лише знищивши саме зло?” – Віталій Портников. “«Дорога на Асмару» — це ретророман, написаний так, наче сучукрліту не було. Цупке, щільне, без води, без карнавалу, танців і баляндрасів, докладне, розлоге письмо, яке неможливо «ковтати», бо доводиться відкладати й «жувати», «перетравлювати». Я за такими романами несподівано скучив”. – Антон Санченко. Ганна Улюра: Про ефіопсько-еритрейські війни, які 2020 року знову увійшли в гарячу фазу, написаний один із наших найкращих панорамних романів — «Дорога на Асмару». “Хто любить жанрові дослідження, той знайде в цьому романі всі деталі, необхідні для побудови детективу, любовного, пригодницького роману і навіть нон-фікшн, проте «Дорога на Асмару» не належить до жодної з цих матриць. Не належить насамперед через свою філософію, у якій постає памʼять, що всім своїм криком кричить до читача” – Богдан Пастух. Редакторка другого видання роману, докторка педагогічних наук, професорка кафедри української мови та літератури НУЧК імені Т.Г. Шевченка – Ольга Лілік: Роман Сергія Сингаївського "Дорога на Асмару" — це книга, що потребує осмислення й роздумів. Ця книга дає змогу дізнатися, як живуть народи, про які ви нічого не знаєте або чули краєм вуха. Це своєрідна мандрівка в інший світ, з можливістю чути мову, засвоювати нові слова, відчувати запахи й звуки, мокнути під дощем і страждати від спраги.З-поміж особливостей роману – медитативна неспішність оповіді, реалістична смаковитість деталей і неоднозначність життєвих драм героїв. Варто також наголосити, що автор не лише сам розмірковує над причинами й сутністю такого явища, як голодомор, а й знайомить читачів з авторами, що глибоко досліджували це питання, називає їхні праці.Многая творчая літа, Сергію Петровичу!
