День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя

Указом Президента України від 26 лютого 2020 року № 58 установлено День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста  Севастополя, який відзначається щороку 26 лютого.

 Ця пам’ятна дата була встановлена до річниці багатотисячного мітингу кримських татар та українців у місті Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України. У 2014 році   представники кримськотатарської громади, організовані Меджлісом, активісти руху «Євромайдан Крим», члени ГО «Армія спасіння», представники Конгресу українських націоналістів та ультрас ФК «Таврія» виступили проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму, де могло бути винесено питання про вихід Криму зі складу України. 

22 лютого - день пам’яті Олени Теліги

Коротке життя Олени Теліги (1906 – 1942) української поетеси, громадської та політичної діячки, було схоже на спалах: «Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті. Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання?» Так писала і так діяла Олена Теліга – поет, літературознавець, громадський і політичний діяч, поза сумнівом, одна з найпомітніших постатей українського зарубіжжя. 

Вона увійшла в життя «як в безжурний танок», а вийшла з нього як мужній воїн. Народжена під Москвою, вона жила в Чехії, в Польщі, але мріяла і думала, передусім, про Україну. Загинула вона теж в Україні – в окупованому нацистами Києві.

Лесь Курбас – новатор українського театру

Лесь Курбас (Олександр — Зенон Степанович Курбас) (25 лютого 1887, Самбір — 1937, Соловки) — видатний український режисер, актор, теоретик театру.

Лесь Степанович навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Він увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. В 1916 році мрія Курбаса про роботу в театрі Садовського здійснилась. Вся увага та енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів. "Молодий театр" з'явився вже влітку 1917 року. Він був новаторським — шукав нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З нього взяли початок кілька українських театрів.

Курбас був засновником "Кийдрамте"(Київського драматичного театру), а також спочатку політичного(1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Харкові. У виставах свого філософського театру "Березіль" режисер малює такий всесвіт, де головною є особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

Лесь Курбас і "березільці" знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам, - Миколу Куліша. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені "Березолю", стала "Комуна у степах". П'єси "Народний Малахій", "Мина Мазайло", на жаль, не знайшли розуміння у критики, а глибоко філософська "Маклена Граса" - у глядачів. Проти Л. Курбаса та М.Куліша були висунуті звинувачення в "похмурості", викривленні оптимістичної радянської дійсності. Але керівник театру не занепадав духом, до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства та вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, можливо, саме тому його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника "Березолю" і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній.

Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім на Соловки. Після повторного суду 1937-го року його було розстріляно, а 1957 року реабілітовано. Посмертно.

На фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка в 1989 році було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а "Мала сцена" театру знову отримала назву "Березіль". Львівський академічний театр імені Леся Курбаса – один з найкращих в Україні.

 

 

 

Улас Самчук – «український Гомер»

 

Один з найвизначніших українських письменників XX століття Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року  у селі Дермань на Рівненщині в заможній селянській родині. Дослідники різних країн називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору в Україні 1932-1933 років. У 80-х роках Улас Самчук був номінантом на Нобелівську премію за роман «Волинь», але, на жаль, до кінця справа не була доведена. За кордоном ім’я Уласа Самчука добре знане і майже не відоме в Україні.

Вікторина "Цікаві факти із життя Лесі Українки"

 

Презентація "Прфесії сучасні та майбутні"

 

Дюма української літератури (до 100-річчя з дня народження)

Василь Вишиваний

10 лютого 1895 року у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР. Разом з українськими вояками він розділив тягар боротьби за Україну. Свою поетичну збірку «Минають дні...» присвятив українським січовикам: «Борцям, що впали за волю України». Він став поборником українських інтересів, за які поклав життя у Лук’янівській в’язниці.  

Вільгельм Габсбург з 12 років жив у м.Живець у Західній Галичині. «Там я перший раз почув про Українців, – писав у мемуарах Василь Вишиваний, – Поляки називали їх «Русіни» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне…В Ворохті зустрів гуцула-селянина…я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав». 

Він закінчив військову академію і 1915-го поїхав на фронт, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Розмовляв українською, під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. «Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим. Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть неможливе до виконання». 

Вільгельм Габсбург, як член імператорської родини, автоматично став членом сенату. Там він познайомився з українськими парламентарями, зокрема з Євгеном Петрушевичем. 

До кінця життя Василь Вишиваний вважатиме себе українцем. Після поразки Української революції він житиме у Відні. Там його 1947-го заарештує радянська секретна служба СМЕРШ. Згодом Вільгельма Габсбурга перевели до Лук'янівської в’язниці Києва. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.

Допитували його російською, він відповідав українською. Вирок – 25 років таборів. 18 серпня 1948-го Вільгельм Габсбурґ помер у в’язничній лікарні. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

( за матеріалами Українського  інституту національної пам'яті)

КАЗИМИР МАЛЕВИЧ – ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ХУДОЖНИК-МОДЕРНІСТ.

 

Видатний українець Казимир Северинович Малевич народився 11 лютого 1878 року на  Київщині. Дитинство юнака минало на Волині, Слобожанщині та Сіверщині, куди батька переводили працювати управлінцем на цукроварнях.  Коли Казимир захопився селянським звичаєм розмальовувати хати в орнаментальному стилі, то мати підтримавала  його заняття живописом, всупереч волі батька. Вона благословила сина на вступ до Рисувальної школи М. Мурашка в Києві, але через півроку сім’я переїхала до Курська, і майбутній художник пішов працювати креслярем у технічне управління Курсько-Московської залізниці. У 1904 році Малевич переїхав до Москви, там  вдосконалював свою майстерність в студії Ф. Рерберга  та в училищі живопису, скульптури і архітектури . У 20-ті роки художник працював викладачем у вітебській художній школі, потім керував інститутом художньої культури в Ленінграді. На виставці в Німеччині виставив близько 70 картин. Після цього, планував вивезти роботи в Париж, але йому не продовжили візу. Переїхав до Києва, де публікував статті українською мовою на мистецьку тематику в журналі «Новая Генерация», викладав українською мовою в Київському художньому інституті. Більшовицькі репресії проти української інтелігенції змусили Малевича повернутись до Ленінграда. Але переїзд не врятував художника-новатора від арешту. У 1930-му  Казимир Северинович три місяці перебував у «Хрестах» за звинуваченням у шпигунській діяльності на користь Німеччини. 15 травня 1935 р. Казимир Малевич помер від раку, так і не отримавши дозволу виїхати за кордон на лікування.  Малевич творив в різних напрямках образотворчого мистецтва. Почавши з натуралізму, згодом випробував імпресіонізм, футуризм і кубізм. Він вважав себе в новатором, кубофутуристом, засновником абстрактного мистецтва. У кожному з жанрів роботи художника мали свій власний характер, відображали внутрішній світ творця. Зрозумівши, що існуючих жанрів йому недостатньо, щоб у повній мірі відобразити його бачення світу і розуміння мистецтва, він винайшов абсолютно новий напрямок живопису, названий супрематизмом. Найвідоміші зразки цього стилю – картини  «Чорний квадрат на білому тлі», «Біле і чорне». Яскравий український художник отримав всесвітнє визнання посмертно.

 

 

Видатний українець Казимир Северинович Малевич народився 11 лютого 1878 року на  Київщині. Дитинство юнака минало на Волині, Слобожанщині та Сіверщині, куди батька переводили працювати управлінцем на цукроварнях.  Коли Казимир захопився селянським звичаєм розмальовувати хати в орнаментальному стилі, то мати підтримавала  його заняття живописом, всупереч волі батька. Вона благословила сина на вступ до Рисувальної школи М. Мурашка в Києві, але через півроку сім’я переїхала до Курська, і майбутній художник пішов працювати креслярем у технічне управління Курсько-Московської залізниці. У 1904 році Малевич переїхав до Москви, там  вдосконалював свою майстерність в студії Ф. Рерберга  та в училищі живопису, скульптури і архітектури . У 20-ті роки художник працював викладачем у вітебській художній школі, потім керував інститутом художньої культури в Ленінграді. На виставці в Німеччині виставив близько 70 картин. Після цього, планував вивезти роботи в Париж, але йому не продовжили візу. Переїхав до Києва, де публікував статті українською мовою на мистецьку тематику в журналі «Новая Генерация», викладав українською мовою в Київському художньому інституті. Більшовицькі репресії проти української інтелігенції змусили Малевича повернутись до Ленінграда. Але переїзд не врятував художника-новатора від арешту. У 1930-му  Казимир Северинович три місяці перебував у «Хрестах» за звинуваченням у шпигунській діяльності на користь Німеччини. 15 травня 1935 р. Казимир Малевич помер від раку, так і не отримавши дозволу виїхати за кордон на лікування.  Малевич творив в різних напрямках образотворчого мистецтва. Почавши з натуралізму, згодом випробував імпресіонізм, футуризм і кубізм. Він вважав себе в новатором, кубофутуристом, засновником абстрактного мистецтва. У кожному з жанрів роботи художника мали свій власний характер, відображали внутрішній світ творця. Зрозумівши, що існуючих жанрів йому недостатньо, щоб у повній мірі відобразити його бачення світу і розуміння мистецтва, він винайшов абсолютно новий напрямок живопису, названий супрематизмом. Найвідоміші зразки цього стилю – картини  «Чорний квадрат на білому тлі», «Біле і чорне». Яскравий український художник отримав всесвітнє визнання посмертно.

 

 

Визначний прозаїк українського «розстріляного відродження» - Валер’ян Підмогильний (до 120-річчя від дня народження)

Валер’ян Петрович народився 2 лютого 1901 року в селі Писарівка на Катеринославщині в бідній селянській родині/ Через 14 років сім’я переселилась до панської економії в селі Чаплі. Сина віддали на навчання в Перше катеринославське реальне училище, яке він закінчив з «відзнакою». Потім навчався з перервами на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не зміг закінчити через матеріальну скруту.