Валер’ян Петрович народився 2 лютого 1901 року в селі Писарівка на Катеринославщині в бідній селянській родині/ Через 14 років сім’я переселилась до панської економії в селі Чаплі. Сина віддали на навчання в Перше катеринославське реальне училище, яке він закінчив з «відзнакою». Потім навчався з перервами на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не зміг закінчити через матеріальну скруту. Друкуватися почав під псевдонімом Лорд Лістер. У шкільному журналі він публікував свої пригодницькі оповідання. У 1917 році було написане оповідання «Важке питання», у 1919-му написав оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі», «Ваня», «Старець» та опублікував у катеринославському збірнику «Січ». До першої збірки Підмогильного, яка була опублікована 1920 року, увійшло 9 оповідань: «Добрий Бог», «На іменинах», «Дід Яким» та 6 вищеназваних. Літературною творчістю займався одночасно з учителюванням та працею у видавництвах. Своїм духовним наставником у письменницькій діяльності Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського. Деякий час працював бібліографом Книжкової палати у Києві. У голодні 1921—1923 роки залишив місто, поїхав викладати українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. Там і одружився з донькою священика Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача. Тоді ж написав цикл «Повстанці». У 1923 році в журналі «Нова Украïна», який видавав у Празі В. Винниченко, було опубліковано новели з циклу «Повстанці»та оповідання «Іван Босий». Цей журнал пізніше фігурував у справі Підмогильного як речовий доказ його «контрреволюційноï діяльності». У 1924 році вийшла друком книга «Військовий літун», у 1926-му — окреме видання повісті «Третя революція», у 1927-му – збірка оповідань «Проблема хліба» та роман «Таïс» Анатоля Франса у перекладі Валеряна Петровича, у 1928-му – роман «Місто». Потім гисьменник працював у Києві: редактором видавництва «Книгоспілка», співредактором журналу «Життя й революція». Друкувався як автор літературознавчих статей про творчість Т. Бордуляка, І. Нечуя-Левицького, М. Рильського у літературних збірниках і журналах «Січ», «Вир революції», «Жовтень», «Нова громада», «Нова Україна», «Універсальний журнал», «Червоний шлях», у газеті «Український пролетар»та «Літературна газета».
З 30-х років атмосфера в країні ставала дедалі гнітючішою. Підмогильного виводять зі складу редколегії журналу «Життя й революція», його твори майже не друкують. У 1932-му він перебирається до Харкова, сподіваючись на публікації своїх творів та розраховуючи на свій зростаючий авторитет перекладача. Працює там у видавництві «ЛіМ» та на посаді консультанта з іноземноï літератури при видавництві «Рух». Упродовж 1931-1934-го зі свого доробку йому вдалося видати лише одне оповідання «З життя будинку». Тож письменник зосереджується на перекладацькій діяльності (двотомник творів Дені Дідро, трактат Клода Адріана Гельвеція «Про людину»), та організації перекладу й видання 15-томника Оноре де Бальзака (вийшов лише перший том) та 25-томника Анатоля Франса.
8 грудня 1934-го НКВДисти заарештували письменника за начебто «участь у терористичній організації, яка мала на меті терор проти керівників партії». Слідство сфабрикувало приналежність до «організації» Євгена Плужника, Миколи Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка, Миколи Любченка, Василя Вражливого, Григорія Косинки – загалом 18 людей. На допитах Підмогильний не визнавав себе винним. Серед звинувачень – і його вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». На допиті 19 січня 1935 року письменник говорив: «Я не належав до організації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться… Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський». Проте в протоколі з'явилося його «зізнання», що він нібито належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у березні 1935-го його засудили до 10-ти років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення, продовжував писати і в нелюдських умовах ізолятора. 3 листопада 1937року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «розстріляти», щоб звільнити місце для нових мучеників режиму. Разом із Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно більше 1000 в'язнів, серед них: Микола Зеров, Лесь Курбас, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол…
Валер'ян Підмогильний (реабілітований у 1956 році) є однією з найколоритніших постатей української літератури не тільки 20-х років, але й усього двадцятого століття. Спадщину письменника повернуто майже повністю. З'явилося три томи творів, в які ввійшли, окрім роману"Місто" (вивчається у школі), майже всі його оповідання, повісті, романи.
