Письменниця народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку. За її словами, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». Батько — Стефан Іванович Забужко (1926—1983) — педагог, літературний критик і перекладач, у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. Мати — Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926—2014) — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів. За словами Євгена Сверстюка, Забужко вихована на «кращих естетичних традиціях». Змалечку складала віршики, які записував її батько. В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявили КДБ-істи, що переслідували його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва. Забужко закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Учасниця революції на граніті 1990 року. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід не обмежився. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук відвідували не тільки студенти Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського, де Забужко читала естетику, а й таких всесвітньо відомих університетів, як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. Починаючи з 1989 р., Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. 1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. В Україні Забужко від 1996 року (часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором. У її літературному доробку – кілька збірок поезій, повістей, оповідань, публіцистики, широковідомий роман «Музей покинутих секретів» ряд філософсько-літературних праць. Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу. 1997 року удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін. З ім'ям Оксани Забужко пов'язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції. Книжка розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською «Український палімпсест» початково вийшла польською мовою і взимку 2013—2014 рр. стала для польських еліт важливим джерелом знань про Україну, допомігши визначитися з політичною підтримкою Майдану. Вистави за творами письменниці йдуть на багатьох театральних сценах України, Європи і Північної Америки. У лютому 1998 р. у Нью-Йорку відбулася прем'єра драматичної сцени (моноопери) для мецо-сопрано та камерного ансамблю «Клітемнестра» за однойменною поемою Оксани Забужко. 2001 року на Київській студії хронікально-документальних фільмів знято експериментальний фільм «Хроніки від Фортінбраса» за мотивами однойменної збірки есеїв (режисер Оксана Чепелик). Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами. З 2012 р. письменниця співпрацює з гуртом «Тельнюк: Сестри», п'ятий концертний альбом якого «Дорога зі скла: LIVE» створено головно на її вірші. 2015 року Чеське Радіо Влтава (Прага) підготувало театралізовану аудіоверсію роману «Музей покинутих секретів» (драматичний цикл із 15 передач). Ювілейний для письменниці 2020 рік порадував новим унікальним проєктом – «Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українку». Під однією обкладинкою 4 діалоги – інтелектуальні бесіди – Оксани Забужко з Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Святославом Шевчуком, а також драматичні твори Лесі Українки в авторській редакції на сюжети євангельської та ранньохристиянської історії. Всі книги Оксани Забужко в тій чи іншій мірі зачіпають важливі соціально-політичні питання країни в цілому і життя кожного конкретного індивідуума конкретно. Оксана Стефанівна не стомлюється впродовж багатьох років наголошувати, що нам життєво необхідно вирощувати, культивувати, плекати справжню українську інтелектуально-аристократичну еліту. Вона – не лише високообдарований науковець, культуролог, кандидат філософських наук, талановитий спікер, непересічна есеїстка, натхненниця та організатор видавництва «Комора», успішна блогерка, інтелектуальна публіцистка, очільниця низки культурно-політичних проєктів, блискуча письменниця, а й окремий бренд, наша високо піднята хоругов, моральний авторитет нації, представниця давньої лицарської української інтелектуальної еліти, яка ширить правду про здобутки нації земною кулею, робить позитивну рекламу незнищенній українській культурі в очах світової громадськости.
