Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко
Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.
Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. Мова – це той інструмент, який об’єднує націю у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Рідна мова – це мова батька, мова мами, це мова народу, рідна мова – це мова серця. Живе наша мова – і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність. Бо наша мова – це ми – українці, добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, від сивих Карпат до Чорного моря. Мова – запорука існування народу, нації. Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання – відродити українську мову, українську державність, націю. І ми повинні твердо усвідомити, що це – наш святий обов’язок, і за нас цього ніхто не зробить.Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово – щастя, натхнення, добра, миру, світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни. Красу і велич українського слова опоетизували І.Котляревський і Т. Шевченко, Л.Українка і І.Франко, В.Стус, В.Симоненко, Л.Костенко і багато інших славних синів і дочок України. Вони були переконані, що без мови немає нації, а без нації – держави. Ми живемо в незалежній Україні, турбота про мову – справа державна. У статті 10 Конституції України мові надано офіційного державного статусу. Держава забезпечує розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Тому потрібно пам’ятати, що любов до України починається з любові до рідної мови. Любіть, шануйте і бережіть рідну мову – вона наш генетичний код.
