11 липня 1802 р. у с. Монастирські Будища, Гадяцького повіту на Полтавщині в родині дрібних дворян із козацького полковницького роду народився Петро Драгоманов – правник, колезький асесор, поет, перекладач. Дід Лесі Українки, батько Олени Пчілки та Михайла Драгоманова.Батько Петра був військовим скарбником, колезьким асесором. Мати - Ганна Колодяжинська успадкувала після смерті свого тата, військового обозного, полкового гадяцького судді хутір біля с. Сергіївка, Лохвицького повіту та земельний маєток із великою садибою при селі Монастирські Будища, що перейшли «яко посаг» дружини до чоловіка Якима. Ці землі стали «сімейним гніздом» Драгоманових на століття... Дід Петра був Стефан Драгоман (він писав своє ім’я та прізвище грецькими літерами), «значковий товариш» 1756 року, «яко человек заумный и достойный», був обраний переяславським старшиною, згодом за запрошенням гетьмана Кирила Розумовського переїхав у Гадяч на Полтавщині, одружився з дочкою козацького старшини. Його син Яким Стефанович, щоб просуватися по службі, мусив стати Драгомановим. Мали Яким і Ганна трьох синів і дочку: всі діти отримали ґрунтовну домашню освіту. Згодом старший залишився хазяйнувати в маєтку; молодші Яків та Петро у 1817 р. поїхали до Петербурга вчитися, а потім — служити. Веселі, товариські юнаки обрали різні стежки: Яків вирішив стати — військовим, Петро юристом. Навчався Петро Якимович за спеціальністю правознавство. Від 1817 служив на незначних цивільних посадах канцелярії Військового мін-ва та інших установ цього відомства у Санкт-Петербурзі. У 1828–32 рр. співпрацював із російськими альманахами і часописами "Северная звезда на 1829 год", "Северный Меркурий", "Гирланда", "Литературные прибавления к “Русскому инвалиду”", публікував як власні поезії, так і перекладені ним твори – вірші та прозу. Петро Драгоманов досконало знав англійську, латину, німецьку та французьку. Першим у Росії здійснив віршовані переклади Роберта Бернса. У 1836 році пішов у відставку в чині колезького асесора, Через два роки повернувся на Полтавщину, перевіз із Петербурга багату бібліотеку. У Гадячі Петро Якимович купив садибу, в центрі міста на пагорбі неподалік від Соборної площі та колишнього гетьманського замку, відтоді пагорб отримав назву Драгоманівська гора. Драгоманов став на службу виборного земського судді, як юрист помагав місцевим козакам і селянам. У 1839 р. 37-річний Петро одружився з 18-річною Єлизаветою Цяцькою, донькою свого сусіда поміщика Івана Цяцьки. По лінії матері Єлизавета з сім’ї гадяцьких поміщиків Стишевських. Дружина принесла в родину посаг: хутір Підварок (Вербняги) коло Гадяча – поле, ліс, левада, садок, луки над річкою Грунь і кілька селянських хат. У Підварку подружжя спорудило садибу, господарські будівлі, завело худобу. Влітку Драгоманови жили на хуторі, який завдяки клопотам Єлизавети процвітав і приносив прибутки. У подружжя було шестеро дітей: троє синів і три дочки. У 1840–44 рр. Петро Якимович був засідателем повітового суду, згодом – приватним адвокатом. Збирав народні пісні, частину записів передав своєму родичеві проф. Амвросію Метлинському.Упродовж 20 років Петро Драгоманов фінансово підтримував бібліотеку в Гадячі. Помер Петро Якимович Драгоманов на 58-му році життя у вересні 1860 року від аневризми серця. На похоронах була вдова з сиротами, старенький Яків Рудченко з сином-підлітком (майбутній Панас Мирний). Після смерті чоловіка з допомогою батька Єлизавета Драгоманова придбала ще 200 десятин землі, що дозволило їй утримувати велику сім’ю. 23 червня 1895 р. померла і вона, за три дні після смерті свого сина Михайла Драгоманова.
