.jpg)
Петро Панч — новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі „На калиновім мості”, було багатим на життєві враження. Так повелося, що в родині всі колісникували: і дід, і батько, і дядько. З п'ятнадцяти років, після двокласної школи, Петро пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат. У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії і опиняється на фронті Першої світової війни. Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працював землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча. Справжнє прізвище письменника — Панченко. Під матеріалами ж, що Петро Панченко після повернення з фронтів Першої світової подавав до газети свого рідного містечка Валки („Незаможник”), що на Харківщині, він підписався „П. Пан”. Та редактор уникнув такого сміливого та дещо негативно забарвленого на той час прізвища й своєю рукою додав одну літеру. Петро Панченко став Панчем. До Харкова Петро Йосипович приїхав з уже втіленими творчими задумами. Одна за одною виходять його книжки „Там, де верби над ставом”, „Гнізда старі” (1923), „Поза життям” (1924), „Солом'яний дим” (1925), „Мишачі нори” (1926), збірка повістей „Голубі ешелони” (1928) тощо. Перші роки Другої світової війни майбутній відомий письменник провів в Уфі, решту — у Москві на посаді головного редактора літературного відділу радіостанції „Радянська Україна”. Тоді ж Петра Панча було обрано членом Всеслов'янського комітету, у якому він працював до закінчення війни. З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках — секретарем правління Спілки письменників України. „Повістю минулих літ” Петра Панча став роман „На калиновім мості”. Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді з нього про дитинство письменника люблять читати діти (особливо „Три копійки”). Творчість для хлоп'ят та дівчаток — окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року він написав невеличкий етюд „Свистуни”, а в 1924 році в журналі „Червоні квіти” з'явилося оповідання „Портрет”. У 1930-х роках Петро Панч продовжує писати для дітей і про дітей: „Малий партизан”, „Будемо літати”, „Син Таращанського полку”, а також „Гиля, гуси”, „Вовчий хвіст”, „Будемо літати” (1935). Пізніше — „Гарні хлопці” (1959), „Для вас і про вас” (1965) тощо. Невтомно працював, писав, підтримував літературний розвій у лавах Спілки письменників. Збірка статей та етюдів-спогадів „Відлітають журавлі” стала останньою. Нею письменник попрощався зі своїм читачем. 1973-й поставив у творчості Петра Панча крапку. Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість — приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.
