.jpg)
Панас Мирний говорив: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.» Щороку 24 травня відзначається День слов’янської писемності і культури. Свято встановлене згідно з указом президента від 17 вересня 2004 року та приурочене до дня вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи. Брати Кирило і Мефодій народилися у ІХ столітті в грецькому місті Солунь у сім'ї воєначальника. Кирило створив слов'янську абетку на основі грецької. Аби передати фонетичні особливості слов'янської звукової системи, він доповнив абетку новими буквами, запозиченими з глаголиці. Згодом глаголиця лягла в основу кирилиці, на основі якої склалися алфавіти багатьох слов’янських народів. Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій. Запровадження кирилиці стало величезним культурним зрушенням в історії слов’янських народів, адже сприяло поступовому формуванню у них власних мов, традицій, освіти й культури загалом. Брати проводили також просвітницьку діяльність: перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, зокрема Євангеліє та Псалтир, а також самі писали оригінальні твори і проповідували православ’я. Загалом Кирило і Мефодій переклали значну кількість книг, що стало передумовою започаткування слов'янських літературних мов і книжкової справи. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056–1057 років. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже.
Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур. Входження праукраїнської етномовної території до слов’янської прабатьківщини спричинилося до того, що українська мова увібрала в себе значну частину праслов’янської мовної спадщини, яка в інших слов’янських мовах відображена меншою мірою або й зовсім зникла. У протоукраїнських діалектах протягом VІ—ІХ ст. виникло в різний час чимало інших специфічно українських або українсько-білоруських, менше — українсько-російських діалектних особливостей, деякі з них — під впливом інших мов. Цей процес тривав і в епоху Київської Русі, і в наступний період — від ХІV ст. і далі. У ході суспільно-економічного і культурно-політичного розвитку різних українських земель тривало дальше зближення окремих регіонів і консолідація їхнього населення, що завершилося утворенням української народності, а потім і нації. Сьогодні, на культурному фронті триває щоденна боротьба з рашистами щодо збереження українських культурних матеріальних та нематеріальних цінностей!
