Людина, яка змогла стати вільною

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська в родині колгоспника. Після того, як у 1921 році померла його мати, хлопчика виховували бабуся та дідусь. Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення семирічної школи в 1933-му році О.Гончар працював кореспондентом районної газети та вступив до Харківського технікуму журналістики. У 1938р. вступив до Харківського університету на філологічний факультет. І в цьому ж році в грудневому номері журналу « Радянська література» було надруковано оповідання першокурсника О. Гончара «Стокозове поле». Після третього курсу пішов добровольцем на фронт. Приймав участь у війні як сержант-мінометник, зокрема у битві за Київ на річці Рось. У 1942 році він потрапив у полон, а в 1943 році був звільнений. Після закінчення війни повернувся до навчання у Дніпропетровському університеті. Написав роман “Прапороносці”, який був виданий у 1948 році. Це його найзначніший твір про Другу світову війну. Вступив до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїхав до Києва. У 1946 р. в журналі „Україна” було надруковано романтичний твір „Модри Камінь”.Згодом з’явилися повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957). Найпліднішими для О. Гончара як митця були 60-ті pp. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік. У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Роман «Циклон» опубліковано в 1970р. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик.У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР.Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України. У 1985 році Гончаром було укладено окрему книжку фронтових віршів. Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради. У 1991 p. він вийшов з КПРС. Цей вчинок був сприйнятий громадськістю як виклик усій радянській системі. Помер митець 16 липня 1995р.