.jpg)
Олесь Терентійович Гончар народився 3
квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська в родині колгоспника.
Після того, як у 1921 році померла його мати, хлопчика виховували бабуся та
дідусь. Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської
області. Після закінчення семирічної школи в 1933-му році О.Гончар працював
кореспондентом районної газети та вступив до Харківського технікуму журналістики.
У 1938р. вступив до Харківського університету на філологічний факультет. І в
цьому ж році в грудневому номері журналу « Радянська література» було
надруковано оповідання першокурсника О. Гончара «Стокозове поле». Після
третього курсу пішов добровольцем на фронт. Приймав участь у війні як
сержант-мінометник, зокрема у битві за Київ на річці Рось. У 1942 році він
потрапив у полон, а в 1943 році був звільнений. Після закінчення війни повернувся
до навчання у Дніпропетровському університеті. Написав роман “Прапороносці”,
який був виданий у 1948 році. Це його найзначніший твір про Другу світову
війну. Вступив до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та
переїхав до Києва. У
1946 р. в журналі „Україна” було надруковано романтичний твір „Модри Камінь”.Згодом
з’явилися повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп»
(1957). Найпліднішими
для О. Гончара як митця були 60-ті pp. Гончар продовжує звертатися до теми
Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман
«Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г.
Шевченка за 1962 рік. У
1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Роман
«Циклон» опубліковано в 1970р. Виступав,
як літературознавець, історик мистецтва, критик.У
1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників
України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників
СРСР.Від
1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту
миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України. У
1985 році Гончаром було укладено окрему книжку фронтових віршів. Відроджував
українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради. У
1991 p. він вийшов з КПРС. Цей вчинок був сприйнятий громадськістю як виклик
усій радянській системі. Помер
митець 16 липня 1995р.
