«Bкpию caдoм увecь cвiт…» 29 грудня - 130 років із дня народження Володимира Симиренка (1891–1938), вченого, селекціонера, помолога, педагога, репресованого

Володимир Львович Симиренко (29.12.1891, с. Мліїв, нині Городищенський район, Черкаська область — 17—18.09.1938, Курськ, Російська РФСР) - доктор сільськогосподарських наук, професор садівництва, завідувач кафедри плодово-ягідного господарства Київського політехнічного інституту. В 1915 закінчив Київський політехнічний інститут. З 1929 - професор. Заснувавши на терені родинного маєтку Мліївську садово-городню станцію (нині Інститут садівництва лісостепу і України), тривалий час був її директором. Організував Центральний державний плодорозплідник України та Всесоюзний плодово-ягідний інститут (нині Інститут садівництва УААН). Очолював відділ садівництва в Міністерстві земельних справ  УНР. Працював в Українській академії сільськогосподарських наук. Плідну наукову діяльність активно поєднував з викладацькою роботою. Професор садівництва і завідувач кафедри плодово-ягідного господарства Київського політехнічного інституту (згодом виділеної в Київський сільськогосподарський інститут). У 1932–1933 роках — професор Уманського сільськогосподарського інституту. У 1933 році заарештований і ув'язнений за участь у «антирадянській шкідницькій організації».

«Легше жити тоді, коли знаєш, що є-таки у світі щось справжнє» 18 грудня – 90 років від дня народження Михайлини Коцюбинської (1931– 2011), літературознавиці, перекладачки

 Коцюбинська Михайлина Хомівна – літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників, племінниця класика української літератури Михайла Коцюбинського – народилася 18 грудня 1931 року у Вінниці, де її батько створював музей М. Коцюбинського. З 1935-го родина жила в Чернігові, де батько теж створював музей. Війну разом з експонатами  музею сім’я перечекала в Башкирії. У 1949 році Михайлина вступила на філологічний факультет Київського держуніверситету, який закінчила у 1954-му, навчалася в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. З 1957 до 1968 – науковий співробітник Інституту. Своїми духовними наставниками вважає Григорія Кочура та Бориса Антоненка-Давидовича. Великий вплив на неї мали Євген Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники, об’єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Геник-Березовською з Праги. Брала активну участь у виготовленні та поширенні літератури самвидаву. Висловила протест проти арештів української інтелігенції 4 вересня 1965 року під час перегляду фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", за що була виключена в 1966 році з партії, переведена в інший відділ Інституту. 1968 р. звільнена з Інституту. Рік перебивалась перекладами з польської, англійської, французької. Була прийнята на роботу у видавництві "Вища школа", де пропрацювала редактором до 1987 року. Коцюбинська брала участь у протестах проти арештів української інтелігенції, зокрема, 1968 р. підписала «Лист 139-ти». Писала листи в неволю своїм друзям. 1972-го, під час нових арештів української інтелігенції, Коцюбинську регулярно викликали на допити в КГБ, зокрема, у справі В. Стуса, з яким познайомилася ще в інституті і якому на суді дала високу позитивну характеристику. Вона написала листа В. Щербицькому, в цьому  листі вона висловила обурення арештом Надії Світличної. У Коцюбинської проводили обшуки, вилучали з редакцій готові до друку статті. Написала болісного листа Іванові Дзюбі з приводу його каяття. Це стало причиною нового обшуку, бо лист потрапив до рук слідчого КГБ. Нова хвиля репресій упала на М. Коцюбинську у зв’язку з арештами в 1977 році членів Української Гельсінкської групи, з якими вона мала дружні стосунки. У 1983 році Коцюбинська доглядала овдовілого Бориса Антоненка-Давидовича. Він запропонував їй узяти шлюб, однак влада визнала Антоненка-Давидовича недієздатним і віддала під опіку пасербиці. Сам же письменник дуже болісно переживав це і 9 травня 1984 року помер. Під час «перебудови» Михайлині Коцюбинській запропонували повернутися на роботу в Інститут літератури на посаду старшого наукового співробітника відділу рукописних фондів та текстології. 1990 вийшла друком моноґрафія "Етюди про поетику Шевченка", також Коцюбинська упорядкувала книжку поезій В. Стуса «Дорога болю» (1990). Вона очолила творчий колектив, який підготував до друку у 1999-му видання шеститомного зібрання творів Василя Стуса. У 2001 р. вийшла книжка "Зафіксоване і нетлінне: роздуми про епістолярну творчість". У 2005 р. упорядкувала разом з Валентиною Чорновіл ІV том творів Вячеслава Чорновола „Листи". У 2006 р. вийшла її «Книга споминів», у 2009-му в «Бібліотеці Шевченківського комітету» – «Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість». М. Коцюбинська – авторка численних передмов до книжок і рецензій, багатьох публікацій про шістдесятників, про Т. Шевченка, В. Стефаника, П. Тичину. Михайлина Хомівна часто виступала по радіо й телебаченню, знімалася в кількох документальних фільмах. Вона  – лауреат премій імені Василя Стуса, імені Олени Теліги, літературної премії імені Олександра Білецького (1993), Фундації Антоновичів (1996). Двотомник вибраних праць „Мої обрії" відзначений у 2005 році Національною премією ім. Т.Шевченка. Коцюбинська  – почесний доктор Національного університету «Києво-Могилянська академія». До Дня Незалежності 2006 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Умерла Михайлина Хомівна Коцюбинська 7 січня 2011 року в м. Києві.

 

Антін Лотоцький - письменник, журналіст, історик...

Ім'я Антона Лотоцького, відомого українського громадського діяча, учасника національновизвольних змагань 1914–1920 років, активного члена Пресової Кватири Українських Січових Стрільців, учителя Рогатинської приватної гімназії, талановитого дитячого письменника і видавця, набуло заслуженої популярності ще в 20–30 роках минулого століття, а відтак – уже за часів незалежності України. І все ж наше суспільство перед ним, насамперед як письменником, у великому боргу. Народився Антін Лотоцький 13 січня 1881 році у селі Вільхівець – тепер Бережанського району на Тернопільщині – в сім'ї галицького педагога і письменника Льва Лотоцького (1850–1926).

Григір Тютюнник: світло нескореної душі

Мудрець Чорнухинського краю

Український філософ, поет, просвітитель Григорій Сковорода  народився 3 грудня 1722 року в Чорнухах Лубенського повіту. Батьки Григорія, Сава та Пелагея, мали козацьке походження. Вже в    сім років вони  віддали сина до школи. А восени 1734 року Сковорода вже почав навчатись в Києво-Могилянській академії.Учителями Григорія Сковороди були: богослов, філософ і поет георгій Косинський,поліглот і перекладач Симон Тодорський,автор «Арістотелевої філософії» Мануйло Козачинський. Сковорода легко вчився усьому і мав багато талантів.У грудні 1741 року він пройшов конкурсний відбір у Глухові і потрапив у придворну капелу російської імператриці Єлизавети.