Ім'я Антона Лотоцького, відомого українського громадського діяча, учасника національновизвольних змагань 1914–1920 років, активного члена Пресової Кватири Українських Січових Стрільців, учителя Рогатинської приватної гімназії, талановитого дитячого письменника і видавця, набуло заслуженої популярності ще в 20–30 роках минулого століття, а відтак – уже за часів незалежності України. І все ж наше суспільство перед ним, насамперед як письменником, у великому боргу. Народився Антін Лотоцький 13 січня 1881 році у селі Вільхівець – тепер Бережанського району на Тернопільщині – в сім'ї галицького педагога і письменника Льва Лотоцького (1850–1926). У домі Лотоцьких панувала творча атмосфера, витав справжній український патріотичний дух, і це, безперечно, вплинуло на світогляд хлопчика. Ще з дитячих років у нього сформувалася справжня любов до України, її історії, до свого на той час поневоленого народу. Дуже рано в Антона проявився літературний талант, і він змалку вже писав казки, оповідання, віршував.Письменницький дар викристалізувався у Бережанській гімназії та у Львівському університеті, де Лотоцький навчався на філософському факультеті. Історичну тему його літературній творчості прищепив видатний український історик Михайло Грушевський, який читав в університеті лекції. Неабияку роль у творчості письменника відіграла його тісна співпраця з газетою "Діло". Тоді вийшли з друку його перші книжки: “Цвіти з поля” (1907), “Ведмедівська попівна” (1909), його історична повість з часів Хмельниччини “Триліси” (1910). Він переклав повість “Месть Умерия” Владислава Оркана. Після вибуху Першої світової війни у 1914 році він створив ідеологічний, культурно-просвітницький відділ легіону Українських Січових Стрільців під назвою “Пресова Кватира”. Після війни А. Лотоцький повернувся у гімназію в Рогатині. Вчителюючи, видав кілька своїх книжечок: “Пан Коцький”, “Вільгельм Тель” (обидві — 1920), “Смертне зілля”, “Червона Шапочка”, “Чорнокнижник з Чорногори” (всі — 1921), український вертеп “Віфлеємська зоря”, сценічний образок “Гостина святого Миколая”, сценічну гру “Коник-стрибунець” (всі — 1922) та ін. Свої вірші він підписував псевдонімом “Я. Вільшанко”, публіцистичні твори на потребу дня — “Лотон”, байки і сатири — псевдонімом “Тото-Долото”. Одну за одною видавав книги: повість “Наїзд обрів” (1923), “Пригоди Лиса Микити”, “Казка про Шевченка…” (обидві — 1924), “Сон місячної ночі”, “Царівна-жаба”, повість “Кужіль і меч” (1927) та ін. Згодом окремими книгами вийшли його історичні оповідання та повісті, георафічно-пізнавальні оповіді: “На світанку”, “Козак Гайда”. Легендарне оповідання про початки Києва (1935),”Княжа Галиця” (1936), “Отрок князя Романа” (1937). Крім того, у співпраці з М. Угриним-Безгрішним — підручник “Коротка граматика української літературної мови”, який вийшов у Рогатині двома виданнями (1936, 1938). Напередодні Другої світової війни А. Лотоцький написав одну з найкращих своїх книжок — “Княжа слава”. 1946 році А. Лотоцького прийняли у Львові до Спілки письменників України.
Повернення творчості А. Лотоцького до сучасних читачів активно розпочалось у 1991 році. .
Помер письменник 28 травня 1949 року і Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
