Володимир Львович Симиренко (29.12.1891, с. Мліїв, нині Городищенський район, Черкаська область — 17—18.09.1938, Курськ, Російська РФСР) - доктор сільськогосподарських наук, професор садівництва, завідувач кафедри плодово-ягідного господарства Київського політехнічного інституту. В 1915 закінчив Київський політехнічний інститут. З 1929 - професор. Заснувавши на терені родинного маєтку Мліївську садово-городню станцію (нині Інститут садівництва лісостепу і України), тривалий час був її директором. Організував Центральний державний плодорозплідник України та Всесоюзний плодово-ягідний інститут (нині Інститут садівництва УААН). Очолював відділ садівництва в Міністерстві земельних справ УНР. Працював в Українській академії сільськогосподарських наук. Плідну наукову діяльність активно поєднував з викладацькою роботою. Професор садівництва і завідувач кафедри плодово-ягідного господарства Київського політехнічного інституту (згодом виділеної в Київський сільськогосподарський інститут). У 1932–1933 роках — професор Уманського сільськогосподарського інституту. У 1933 році заарештований і ув'язнений за участь у «антирадянській шкідницькій організації». З листопада 1933 до кінця грудня 1937 року перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії. Наприкінці 1937 року був звільнений з колонії з формулюванням «за чесну працю і високі показники діяльності». В 1938 році вчений заарештований утретє. Постановою генерального прокурора НКВС СРСР від 2 вересня 1938 року засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938 року. Місцем поховання Володимира Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська. Ім'я В.Л.Симиренка було на тривалий час заборонене. Наукова цінність праць В.Л.Симиренка та його внесок у садівництво не поступається науковому доробку його батька - видатного вченого-помолога Левка Симиренка. З ініціативи вченого при Наркоматі земельних справ України була створена перша в Україні помологічна комісія, яка згодом переросла в Державну комісію з сортовивчення сільськогосподарських культур. Під його керівництвом вперше у світовій практиці було підготовлено, виконано і організаційно завершено «Помологічну книгу України», утворено помологічні осередки в кожному з природно-історичних та господарсько-економічних районів України, проведено сортовипробування плодових культур на 29 районних сортодільницях та розроблено районні рекомендовані асортименти. Апробовані сорти отримували метрики, що називалися помологічними книгами. Брав безпосередню участь у створенні садівницької дослідної мережі. Організував для неї план наукових досліджень, що ним і сьогодні користуються наукові заклади у всіх країнах. Упродовж десяти років з його участю та під керівництвом було створено і опубліковано понад 200 наукових праць, серед яких підручники для вузів, наукові монографії з садівництва, видання для фахівців середньої та нижньої ланок. Вчений виступав засновником перших українських часописів із садівництва, виноградарства та городництва. У своїх працях Володимир Симиренко підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, потім на акліматизації привозних, а вже потім на розведенні нових сорторів-новидів. У цьому та у поглядах на спадковість розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою І. Мічуріна. Постать видатного українського ученого-садівника, помолога та організатора вітчизняної садівничої науки професора Володимира Симиренка – одна з найбільш яскравих та найбільш трагічних в історії світової науки ХХ століття.
