Татари виживуть, я знаю,
Не переможе їх Москва
І знов злетить з Бахчисараю
Їх вічна пісня бойова.
Д. Павличко
Кримські татари сформувалися як народ у період Кримського ханства – держави, яка існувала на острові від 1441 до 1783 рр. Вони вважають себе нащадками різноманітних народів, що проживали в Криму в різні історичні епохи. У 1783 р. внаслідок перемоги Росії над Османською імперією Крим був окупований, а потім анексований цією державою. Це було початком доби в історії кримських татар, яку багато хто з них називають «чорне століття». ХХ століття виявилося досить буремним для корінного населення Криму.
Кримські татари боролися за свою державність, і Михайло Грушевський, як голова Української Центральної Ради, особисто надавав їм всіляку підтримку в національному самовизначенні. Своєю чергою Мусульманський Виконком Криму висловив солідарність із самовизначенням українського народу. Після того, як З’їзд поневолених народів Росії, що відбувся в Києві у вересні 1917 р., висловився за територіальну автономію Криму, Центральна Рада надіслала кримським татарам привітання: «Ми вітаємо вас із Кримом, тому що бачимо там життєві сили. Можете керувати Кримом так, як вам заманеться». Першим головою уряду проголошеної в грудні 1917 р. Кримської народної республіки став Номан Челебіджіхан. Він виступав за рівноправ’я всіх народів, що живуть у Криму і приклад брав із Європи. «Наше завдання – створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу потрібні рівні права й умови, бо нам іти пліч-о-пліч», – вважав він. У січні 1918 р. більшовики захопили Сімферополь, заарештували Челебіджіхана і літаком перевезли до Севастополя. 23 лютого 1918 р. матроси розстріляли його у міській в’язниці, а тіло викинули в Чорне море. 18 травня 1944 р. радянська влада розпочала насильницьке переселення кримських татар зі своєї історичної батьківщини. Протягом неповних трьох діб, з удосвіта 18 травня 1944 р. до 16:00 20 травня депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення. Офіційною причиною насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, «масовому винищенні радянських людей» і колабораціонізмі – співпраці з нацистськими окупантами. Однак історики називають інші, неофіційні причини переселення. Серед них – той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар. 7.12.1991 р. президент Л. Кравчук, заявив, що для повернення кримчаків мають бути створені підходящі умови, зокрема тому, що за чисельністю вони становили меншість серед населення півострову. Натомість президент не бачив доцільним перетворення територіальної Автономної республіки Крим у національно-територіальну автономію. Така половинчаста позиція стала помилкою. Контроль у територіальній АРК взяли проросійські еліти. Їх підтримувала російська більшість населення. Це стало особливо актуальним під час тимчасової окупації Криму Росією у 2014 р. 20-25 тис. кримських татар змушені були покинути Крим, окупанти заборонили діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, заборонені телебачення, радіо. Меджліс кримськотатарського народу взагалі названо «екстремістською організацією» і заборонено його діяльність в Криму. І вкотре кримські татари змушені боротися за право проживати в Криму – споконвічній Батьківщині та право на ідентичність.