Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 році Котляревські внесені до списку дворян. Хлопець навчався в Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщицьких сім’ях Золотоніського повіту, вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 років І. Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 роках брав участь у російсько-турецькій війні. У Петербурзі без відома Котляревського стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 році виходить у перших трьох частинах «Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Згодом, у 1808 році, книговидавець І. Глазунов повторив це видання. У 1809 р. Іван Котляревський сам готує до друку і видає в Петербурзі поему «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським» у чотирьох частинах. На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненая противу прежних изданий». Письменник в 1810 році вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян (у Полтаві). На цій посаді перебував майже до кінця життя. У 1812 році він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном. У 1813-1814 роках, виконуючи воєнні доручення, виїжджав у ставку російської армії в Дрезден, Петербург, Кременчук. У 1818 році став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства, працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва актора М. Щепкіна. У 1819 році написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». У 1827-1835 роках І. Котляревський був попечителем Полтавського благодійно- лікувального закладу. Іван Петрович помер 10 листопада 1838 році, похований у Полтаві. Смерть зачинателя нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує», — сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам’ять Котляревському», в якому пророкував безсмертя авторові «Енеїди»:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
