Народився Леонід Мосендз у місті Могилеві-Подільському 20 вересня 1897 року. Серед його предків були українці, поляки, литвини (білоруси), навіть греки, в родині мирно співіснували православна і католицька віра. Втім, родина і середовище, в якому зростав Леонід, були російськомовні. Мати — дочка лісника з Волині Лясковця (пізніше це прізвище правитиме Мосендзові за псевдонім). Батько Марко Мосендз був службовцем, але служив він управителем маєтностей у польського поміщика.Леоніда виховувало не тільки близьке оточення а і простий люд, а він на Вінниччині вперто не хотів зросійщуватися і розмовляв по-українському. Це западало в душу, відкладалося десь у підкірці, в серці чутливого дітвака. І, звичайно ж, величезне враження справив на нього Шевченків «Кобзар».Батько помер, коли Леонідові було сім років. Вони з матір'ю переїздять до Явтушкова, потім до Яришева де Леонід у 1911 році закінчив початкову школу, після чого вступив до учительської семінарії у Вінниці.Леонід Мосендз короткий час учителює, потім потрапляє до війська. Він опинився в армії УНР, де й прослужив як старшина, тобто офіцер, майже рік. Після чого залишає свою частину і продовжує вчителювання.1920 року вчитель Мосендз разом з розбитою армією УНР відступає до Польщі. Спершу працював у місті Ченстохові в українській бібліотеці, а 1922 року подався до Чехо-Словаччини, в Подєбради. Хотів здобути нову спеціальність в Українській господарській академії. Проте всі його дипломи не мали там чинності. Довелося вступати на матуральні курси реальної гімназії.. 1937 року він влаштовується вчителем комерційної школи в місті Хусті. Невдовзі угорські фашисти окуповують Закарпаття, нищать молоду Карпатоукраїнську державу, і Леонід Мосендз тікає до Братіслави, де знаходить постійну працю в Дослідному інституті виноробства — і таки досліджує, удосконалює технологію, друкується в спеціальних виданнях. Відчувши себе і морально, і матеріально певніше, одружується з чешкою Магдалиною Паланковою. У них знаходиться донечка Марійка.Ще в дитинстві Леоніда Мосендза відвідувала рима, але про ці його поетичні спроби ми не знаємо нічого. Крім одного: це були російські вірші. Знаємо також, що віршував Мосендз і перебуваючи в армії. На еміграції його визнали одразу як поета. І як поет, і як особистість Леонід Мосендз мав, зокрема, неабиякий вплив на формування Олени Теліги. До речі, це він був її вчителем, коли вона готувалась до матуральних іспитів у Подєбрадах. Щоправда, вони, залишаючись друзями, потім розійшлися ідейно.«Письменником бути — це покликання Боже», — казав Леонід Мосендз і не зраджував цього переконання. Творчість і служіння літературі — то для нього тотожні поняття. Вільного часу практично не було, І Мосендз уривав нічні години для писання. Друкує в буковинському журналі цикл поезій на біблійні теми. Завершує поему «Вічним корабель» — на матеріалі нідерландської історії XVI ст. І лише 1941 року в Празі («друкарня протекторату Чехії та Моравії») з'являється збірка Мосендзових віршів «Зодіак», до якої ввійшли поезії, написані 1921—1936 років. Поява її пройшли майже непоміченою: книга явно запізнилась до читача, якому здебільша було не до поезії, такі настали часи. Довкола вирувала, світова війна, і це не могло не позначитись і на творчій, і на особистій долі Мосендза.Туберкульоз відновився і спалював Мосендза живцем. Грошей на лікування не було звідки взяти. У 1946 році тяжко хворий на сухоти, переїхав до Швейцарії, де в місті Бльоне (Blonay) 14 жовтня 1948 року помер, похований там же. Його спадщину складають: збірка «Зодіак» (1941), три поеми («Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945) і «Волинський рік» (1948)), три збірки новел і оповідань («Засів», «Людина покірна», «Відплата») і незавершений роман «Останній пророк» (посмертне видання 1960).
