Запаліть свічку пам'яті...

Цього року 26 листопада в Україні вшановують пам’ять жертв  Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. 

У День пам’яті жертв Голодомору українців закликають запалити свічку у вікні – 26 листопада о 16:00, а також долучитись до Загальнонаціональної хвилини мовчання. В Україні змінюється ставлення до Голодомору 1932-1933 років: все більше українців вважають його геноцидом. Також українська влада нагадала, що росіяни будуть відповідати за історичний злочин Голодомору та теперішні воєнні злочини. Історики називають причиною голоду репресивну політику хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.

Царівна української літератури

 

27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині народилася Ольга Кобилянська  – видатна письменниця, учасниця жіночого руху на теренах західної України. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі – лише німецької та румунської. Відколи Ольга закінчила 4 класи початкової школи, її не полишали мрії про подальшу освіту, на той час важкодоступну для жінок, тож вона наполегливо навчалася самостійно: позичала книжки, користувалася підручниками братів, слухала їхні дискусій, багато читала. Цікавилась жіночим питанням та проблемами емансипації. У 1880 р. написала перше німецькомовне оповідання  «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 р. – «Доля чи воля?».

105 років тому в Києві постала Центральна Рада — перший парламент України

20 листопада – Українська Центральна Рада прийняла Третій Універсал, яким проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР)."Для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина, і такою може бути тільки проголошення Української Народної Республіки”, - такими словами Михайло Грушевський відкрив 20 листопада засідання Малої ради. Через два дні у Софійському соборі відбувся святковий молебен, а на площі біля нього вишикувалися військові частини. В урочистій обстановці, під час великого народного віче було зачитано текст Універсалу. У документі були окреслені кордони УНР включно з Київщиною, Поділлям, Волинню, Чернігівщиною, Полтавщиною, Харківщиною,  Катеринославщиною,  Херсонщиною, Таврією (без Криму). “Остаточне визначення границь…

Толерантним бути просто

Міжнаро́дний день толераантності — свято, яке відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 році за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. Свято покликане шанувати рівність всіх людей, не залежно від походження, кольору шкіри, етносу, національності, релігійних вподобань, гендерної ідентичності чи світогляду. У листопаді 2015 року Верховна Рада України прийняла «антидискримінаційну» поправку до Трудового кодексу, чим додатково законодавчо закріпила недопущення дискримінації людей на робочому місці за всіма із цих ознак, вкотре підтвердивши демократичність та толерантність українського суспільства. Варто пам'ятати, що толерантність ‒ це терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки, культури і звичаїв. Здатність терпимо і з розумінням ставитись до інакшості оточуючих, це невід'ємна складова сучасного життя та умова органічного співіснування різних людей в одному суспільстві. Відмінності підкреслюють нашу унікальність, оскільки всі ми відрізняємося за рівнем доходів, захопленнями, зовнішністю, характером, політичними поглядами, уподобаннями в їжі або у виборі сексуальних партнерів. І це – нормально, це і є світ, у якому ми живемо, подобається нам це чи ні. Об'єднує нас причетність до єдиного суспільства, тому толерантність є необхідною рисою, яка допомагає таким різним людям мирно співіснувати. Так біологічно склалося, що людський мозок на підсвідомому рівні "запрограмований" створювати умовні поняття, на кшталт "свій-чужий". Тому нас приваблюють люди, які схожі на нас, і відлякують ті, відмінності з якими помітніші: це може бути колір волосся, стрижка, стиль одягу, форма спілкування, субкультурні чи національні ознаки. Але коли відчуття "несхожості" іншої людини починає переважати здоровий глузд і банальне виховання – виникає ґрунт для нетерпимості, неповаги та навіть проявів агресії до іншого.Толерантність – риса цивілізованого суспільства. Тому що люди, які хочуть жити в гармонії та порядку, ніколи не ображатимуть, принижуватимуть чи будуть завдавати шкоди людині з протилежними поглядами. У розвинених країнах високий рівень толерантності: ніхто не обмежує свободу волі іншого через те, що не погоджується з чужим світоглядом. Якщо всі країни дійдуть високого рівня толерантності, то зменшиться кількість конфліктів на тлі релігій, національних інтересів, культурних відмінностей. Простими словами, толерантність – це прийняття та повага до чужого вибору, особливостей, думок. Коли ви припускаєте, що інша людина може висловлюватись або проявляти себе як особистість вільно, без остраху бути засудженим. Вибір іншої людини (чи то віра, релігія, особисте життя) необхідно прийняти як даність, а будь-які розбіжності не засуджувати, але обговорювати шляхом цивілізованої розмови (якщо ви настільки впевнені у своїй позиції, щоб підкріплювати її не мовою ненависті, а через діалог). Не варто плутати толерантність із поступкою, поблажливістю, відмовою від своїх переконань, байдужістю. Це відкритість до світу та людей, усвідомлення різноманітності навколишнього світу та його унікальності. Толерантність є ознакою впевненості у собі та усвідомленні надійності власних морально-етично-громадянських позицій.Відсутність толерантності породжує ненависть. Ненависть веде до недовіри. Недовіра тягне за собою віддаленість людей один від одного. Нічого не нагадує? Наприклад, пострадянські країни, де політика партії заперечувала необхідність толерантності та постійно створювала нових ворогів? Україна тільки стає на шлях формування толерантного суспільства, але ці зміни, якщо вдасться сформувати у людей розуміння необхідності жити у мирі, будуть тільки на краще. Толерантність дозволяє людям різного походження, віросповідання та переконань працювати та жити спільно, і це сприяє більшій ефективності в роботі та створює єдність команди. Там, де є дискримінація, не може бути спокою та мирного співіснування. Відсутність толерантності призводить до конфліктів та нестабільності у відносинах людей та їхній роботі. Коли йдеться про виховання дітей, навряд чи хтось із дорослих захоче виховувати своє чадо через заохочення дискримінації. Як правило, "маленьким людям" намагаються прищепити доброту, сприяють розвитку емпатії. Бо ніхто з нас не народжується толерантним – це культурна звичка, яка формується з дитинства або яку ми самостійно формуємо в дорослому житті. Здатність приймати відмінності одне одного може вплинути на самопочуття людини. Толерантність знімає бар'єри та дозволяє мислити ширше. Також толерантність призводить до зменшення стресу та сприяє розвитку співчуття, співпереживання та розуміння почуттів іншого. Для боротьби з нетерпимістю люди повинні розуміти зв'язок між своєю поведінкою та порочним колом недовіри та насильства у суспільстві. Це дійсно з тих випадків, коли щоб зробити світ кращим – необхідно почати з себе та своїх близьких. Уникайте "мови ворожнечі", виховуйте в собі поважне ставлення до людей та їхніх поглядів, щоб в інший момент вони проявили толерантність до вас.

 

Андрій Малишко - поезія перелита у пісню

Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.

Без мови немає народу

 Завдяки мові та мисленню суспільство здатне змінювати навколишній світ. Недарма, українську мову називають солов’їною, адже вона багата на епітети та її звучання неймовірне. Безумовно, мова для народу є його скарбницею, живою схованкою людського духу. Рідна мова утворює невидимий зв’язок між усіма поколіннями минулого та майбутнього. Навіть коли українську мову намагалися витіснити, народ завжди зберігав та відстоював право розмовляти своєю мовою. Українські поети, художники, політичні діячі у всі часи намагалися зберегти та популяризувати рідну мову.

Пам'ять Сандармоху: до 85-роковин розстрілів української інтелігенції

 

В історії немає страшніших, триваліших, винахідливіших, цинічніших та  непокараніших злочинів, ніж злочини СРСР. В урочищі Сандармох, у Карелії  з 27 жовтня по 4 листопада 1937-го року  розстріляли 1111 людей.  В’язнів розстрілював з револьвера особисто капітан держбезпеки Михайло Матвєєв  (іноді за допомогою помічника Алафера). Щодня від 27 жовтня по 4 листопада він убивав 200-250 осіб за добу. Цей злочин присвятили двадцятиріччю більшовицького перевороту, так званої «Жовтневої революції». За 300 років існування монастиря на Соловках до 1917 року було близько 350 в’язнів. За 19 років радянської влади з 1920  до 1939-го через Соловки пройшло понад 100 тисяч осіб, половина з яких загинула. Чисельність в’язнів не була постійною – від 3 до 16 тисяч осіб. У 1921-1927 роках сюди потрапили українські в’язні – учасники визвольних змагань, діячі Української Народної Республіки, вояки та отамани повстанських загонів, духовенство.