середа, 2 листопада 2022 р.

Пам'ять Сандармоху: до 85-роковин розстрілів української інтелігенції

 

В історії немає страшніших, триваліших, винахідливіших, цинічніших та  непокараніших злочинів, ніж злочини СРСР. В урочищі Сандармох, у Карелії  з 27 жовтня по 4 листопада 1937-го року  розстріляли 1111 людей.  В’язнів розстрілював з револьвера особисто капітан держбезпеки Михайло Матвєєв  (іноді за допомогою помічника Алафера). Щодня від 27 жовтня по 4 листопада він убивав 200-250 осіб за добу. Цей злочин присвятили двадцятиріччю більшовицького перевороту, так званої «Жовтневої революції». За 300 років існування монастиря на Соловках до 1917 року було близько 350 в’язнів. За 19 років радянської влади з 1920  до 1939-го через Соловки пройшло понад 100 тисяч осіб, половина з яких загинула. Чисельність в’язнів не була постійною – від 3 до 16 тисяч осіб. У 1921-1927 роках сюди потрапили українські в’язні – учасники визвольних змагань, діячі Української Народної Республіки, вояки та отамани повстанських загонів, духовенство. Згодом вислали заарештованих у діяльності Спілки визволення України, Українського національного центру та Української військової організації. Протягом 1932-1937 років на Соловки відправляли «неугодних» політичних діячів УРСР, письменників, науковців, митців. За час існування  радянський режим убив у цьому карельському лісі близько 10 тисяч людей 60 національностей, етнічних груп і дев’яти релігійних конфесій. На відміну від інших місць масових убивств НКВС, урочище Сандармох приховували найдовше – навіть після розпаду СРСР і визнання розстрілів польської еліти під Смоленськом. Цю могилу знайшли лише в 1997 році історики з міжнародного товариства «Меморіал» Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв. Із 1997-го і до початку воєнної агресії Росії проти України в урочище Сандармох і на Соловки щороку їздили українські делегації для участі у Днях пам’яті за загиблими. 27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка. У 2005-му на його місці встановили пам’ятник – козацький хрест із написом «Убієнним синам України». Оскільки заперечити наявність масових поховань із простреленими черепами не вдалося – Кремль намагається переконати, що це рештки розстріляних фінами червоноармійців. Формальним приводом для плюндрування масової могили став лист виконувача обов’язків міністра культури Карелії на прізвище Соловйов. Він просить розрити поховання, бо «спекуляції навколо подій в урочищі завдають шкоди міжнародному іміджу Росії, закріплюють в суспільній свідомості громадян необґрунтоване почуття провини перед нібито репресованими представниками зарубіжних держав, дозволяють висувати необґрунтовані претензії до нашої держави і стають консолідуючим фактором антиурядових сил в Росії». Пам’ять про злочини НКВС – це консолідуючий фактор антиурядових сил у Росії. Чи може зізнання бути більш промовистим? Дослідники порівнюють наслідки Сандармоху для української нації з обезголовленням. Справа українських політв’язнів називалася «Дело № 103010-37 оперативной части Соловецкий тюрьмы ГУГБ НКВД СССРП на 134 человека украинских буржуазных националистов». У жовтні 1937 року в останній етап пішли близько 300 українців, серед них – поет-неокласик, професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, освітяни Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, президент харківської Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) Михайло Яловий, історики Матвій Яворський, Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського). Соловецьких в’язнів етапували морем до порту Кемь, звідти залізницею перевозили до м. Медвеж’я Гора (з 1938-го Медвеж’єгорск) й поміщали до СІЗО Біломорсько-Балтійського табору. Звідси засуджених зв’язаними доставляли у Сандармох, де і розстрілювали. Там знищили і засновника української картографії Степана Рудницького, який обґрунтував територіально-географічний аспект державної незалежності українців;  і голову Ради народних міністрів, міністра закордонних справ УНР Володимира Чехівського, під керівництвом якого було проголошенено Акт злуки УНР і ЗУНР; і директора департаменту народного здоров’я Української народної республіки, одного з організаторів служби масового медичного обслуговування Аркадія Барбара (з Полтавщини). Це далеко не повний список наших знищених інтелектуалів. Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. Не забудемо! Не пробачимо!