.jpg)
11 квітня 1945 року — день, коли в'язні концтабору у Бухенвальді почали інтернаціональне повстання, а американці увійшли на територію Бухенвальду — був прийнятий як «Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів». Щороку 11 квітня Україна разом з усім світом вклоняється людям, які пройшли крізь жахіття гітлерівських катівень. Масове поширення концентраційні табори отримали саме у нацистській Німеччині. У них утримувалися політв’язні, а також особи, які переслідувалися за расовими, релігійними, соціальними та іншими мотивами. Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих нацистів, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив Райху майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку. Концтабір Бухенвальд був побудований поблизу міста Веймара і почав функціонувати 19 липня 1937 року. За 8 років в’язнями Бухенвальда стало близько 239 тисяч осіб. За час Другої світової в Бухенвальді було страчено майже 10 тис. військовополонених, з них 8,5 тис. – радянські військові. Всього ж за роки існування у цьому концтаборі було замучено 56 тис. ув’язнених 18 національностей. 11 квітня 1945 року в’язні Бухенвальда, дізнавшись про підхід союзних військ, успішно здійснили збройне повстання, обеззброїли і захопили в полон близько 80 солдатів охорони та взяли в свої руки керівництво табором. А вже через дві доби американські війська, які знаходилися поблизу, дісталися табору. Здійснивши повстання, в’язні Бухенвальда врятувалися від знищення, бо нацистська влада напередодні віддала наказ про фізичне винищення усіх ув’язнених.У цей день, Україна разом з усім світом, вклоняється людям, які пройшли шляхом концентраційних таборів. Саме в цей день, увесь світ віддає данину скорботної пам’яті жертвам нацизму, які загинули в концтаборах, розташованих і на території України. За підрахунками історика Марини Дубик, під час війни на території сучасної України існувало 367 нацистських таборів: 2 концтабори (Янівський у Львові та Сирецький у Києві), 78 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці для євреїв, 7 загальних виправно-трудових таборів, 15 таборів примусової праці, 23 пересильні табори, 242 табори для військовополонених. Основний контингент таборів формувався із людей, яких нацисти визнали «небажаними елементами». Під цю категорію потрапляли противники нацистської ідеології й режиму, кримінальні злочинці та євреї. Тисячі українців опинилися за колючим дротом нацистських фабрик смерті, розташованих як на українській території, так і поза її межами. Точний підрахунок в’язнів – вихідців із території України – наштовхується на низку проблем, обумовлених історично та геополітично. Як на початку війни, так і по її завершенню, Україна не мала власної державності. Більшість українців, які потрапляли в табори, нацисти «маркували» як радянських, польських чи угорських громадян. Частина з них взагалі не проходила реєстрації, а потрапляла відразу до крематорію. По завершенні війни під час обрахунку жертв у СРСР рахували також «радянських громадян».
