Віктор Семенович Близнець народився 10 квітня 1933 року в с. Володимирівці на Кіровоградщині в багатодітній селянській родині. Немовлям мало не помер, бо в Україні були часи голодомору. Середню школу закінчив із золотою медаллю. Потім навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка. Дозвілля проводив або в бібліотеці, або на природі. 1955 — студентом четвертого курсу одружується з киянкою Раїсою. Їй було 17, коли вони познайомилися. Віктор приходив до студентів — її сусідів по комунальній квартирі. “Ми були молоді, бідні, за теперішніми мірками просто злиденні”, — згадувала пізніше дружина. Обоє їхніх дітей — старший Юрій і донька Ольга згодом стали біологами. Його університетськими друзями були – В. Симоненко, М. Сом, Т. Коломієць. У людях понад усе цінував гідність. Був щирий, добрий, але принциповий. Не мирився з неправдою, несправедливістю в житті, з сірістю – в літературі, що була для нього великим і святим ділом. Після університету працював редактором у редакціях газет, журналів, видавництвах. Публікуватись він почав з 1959 р., а перша книжка оповідань „Ойойкове гніздо” вийшла в 1963 р. Близнець найбільше відомий в Україні завдяки творам, написаним спеціально для дітей.“… Немає більшої насолоди для письменницької душі, як писати книгу для юних. Це немовби свіжий подих вітру вранці, десь на лузі дитинства, коли тільки-тільки сходить сонце…”
Найпопулярнішими його творами є повісті „Паруси над степом”, „Землянка”, „Древляни”, „Звук павутинки”, „Мовчун”, „Женя і Синько”, „Як народжувалася стежка”, „Золота гора до неба”, „Золота павутинка”, повість-казка „Земля Світлячків”. Спеціально для дітей він переклав з давньоруської сучасною українською мовою літопис „Повість минулих літ”. Він по-дитинному сприймав увесь світ. Мав незаяложену, світлу натуру, дуже безпосередню, що часто шкодило йому у звичайному житті. Коли він ішов на зустрічі у школу, з молодшими чи старшими школярами, кожного разу хвилювався, ніби перед якимось іспитом. Віктор Семенович прагнув відразу заволодіти аудиторією, захопити дитячу увагу, а потім вів невимушену вільну розмову, заохочував, щоб діти ставили якомога більше питань. І завжди після таких зустрічей був окриленим, казав, що вони дають йому енергію для написання творів. Очевидно, відчував, що саме в цій царині може найповніше самореалізуватися як письменник. У 1974 р була написана повість „Женя і Синько”. Твір розповідає про те, як київська п'ятикласниця Женя знаходить в підвалі будинку маленького кумедного чортика Синька. Дівчина забирає його, хворого, додому. Женя, яка досі почувалася самотньою, нарешті знайшла друга, про якого може турбуватись. Автор примушує читача замислитись над проблемами моралі, духовності. З жалем відзначає, що у великих і багатолюдних містах людина часто почуває себе самотньою, наголошує на важливості мати вірного друга, бути відповідальним за долю інших людей, берегти і охороняти природу. Письменник страждав через складну ситуацію в країні, і це роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. У 1970-ті роки Віктора Близнеця перестали друкувати, він досить важко це переживав. Він опинився фактично в ізоляції. Колеги, журналісти, письменники намагалися з ним не зустрічатися, щоб на них не впала пляма. Доведений до відчаю, Віктор Близнець власноруч обірвав своє життя 2 квітня 1981 року. Твори Віктора Близнеця перекладені на чеську, словацьку, англійську мови та відзначені літературними преміями ім. О. Копиленка і М. Рильського. У 1988 році письменникові посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки, а в 2003 році Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого започатковано Літературну премію «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця. На Компаніївщині у селі Першотравневка при загальноосвітній середній школі створено кімнату-музей Віктора Близнеця, де свого часу навчався письменник, і де щороку в день його народження збираються колеги по перу та шанувальники його таланту.
