2 серпня відзначається 135 років від дня народження Костя Буревія – українського письменника, публіциста, театрознавця. Справжнє ім'я – Костянтин Степанович Буровій. Народився 2 серпня 1888 року в селі Великі Меженки на Вороніжчині (Східна Слобожанщина) в українській родині. Освіту здобував самотужки; іспити за гімназію склав екстерном у Санкт-Петербурзі, де згодом навчався на Вищих комерційних курсах. У 1905 році вступив до загальноросійської партії есерів. Тричі був засуджений і засланий у віддалені райони Російської імперії. Від січня 1918 року входив до складу ЦК партії есерів, виступав проти узурпації влади більшовиками, був серед організаторів поволзького повстання. Після кількох арештів припинив політичну діяльність. З 1922 року був активним учасником літературного та мистецького життя, утверджуючи ідею національного визволення та відродження України. Жив у Москві, де заснував товариство «СіМ» («Село і Місто»), а також пов’язану з мистецьким об’єднанням "Березіль" українську театральну студію, в якій викладав курс історії театру. Зазнав переслідувань за звинуваченнями в українському буржуазному націоналізмі. Юрій Лавріненко у своїй праці «Розстріляне відродження» зазначив: "Кость Буревій – людина трьох різних життів. Перше життя було типовим життям «всеросійського» професіонального революціонера-підпільника, активного діяча, а потім і члена ЦК найстаршої російської партії соціалістів-революціонерів (1903–1922). Це життя дало Буревію 68 царських і одну більшовицьку російську тюрму, три заслання на Північ і в Сибір та втечі з них, туберкульоз і десятки операцій кістки. Друге життя (1923–1934) – це життя видатного діяча Розстріляного Відродження. Воно дало йому нові злидні і переслідування, але повернуло йому його Україну, дало найвищу втіху будувати, творити непроминальні вартості. Третє життя Костя Буревія – це життя містичного Едварда Стріхи, що народився 1927 року, але не вмер і досі, бо це життя записало Буревія до невеличкої в історії світової літератури групи найліпших майстрів пародії і літературної містифікації. Друге і третє життя можна розглядати як одно, що тривало лише десять літ і що коштувало йому розстрілу, коли він мав лише 46 років і почав семимильними кроками наздоганяти втрачений час..." Свою освіту він вдосконалював самотужки, переважно на каторзі та в тюрмах. Там він вивчив польську та французьку мови. Вперше Буревій звернув на себе увагу книжкою «Європа чи Росія. Шляхи розвитку сучасної літератури». У 1929 році він переїхав до Харкова і показав себе як першорядний знавець і критик театру, літератури, мистецтва (видав монографії «Три поети» (про творчість Павла Тичини, Михайля Семенка, Валер’яна Поліщука), «Амвросій Бучма», редагував монографії про художників Самокіша, Дмитра Левицького та театральні мемуари Саксаганського, Кропивницького, Садовського та ін.). Кость Буревій є автором пародій «Зозендропія», «Хами», «Мертві петлі», «Овечі сльози», історичної драми «Павло Полуботок». У 1930-33 роках письменник марно намагається знайти роботу в Україні. Час від часу під псевдонімами «Варвара Жукова» або «Нахтенборенг» йому вдається надрукувати якісь дрібні статті, а в шухлядах нагромаджуються нові праці про театр та драматургію, без надії на публікацію лежать «Мертві петлі. Тюремні мемуари».З посиленням репресій проти українських діячів культури перейшов на нелегальне становище, виїхав до Москви, але восени 1934 року був вистежений і заарештований.13–15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві за звинуваченням «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» Кость Буревій був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 15 грудня 1934 року. По цьому процесу проходило 37 осіб, 27 – розділило долю Буревія. З-поміж жертв – письменники Олекса Влизько, Григорій Косинка, Іван Крушельницький, Дмитро Фальківський. Похований Кость Буревій у братській могилі на Лук'янівському цвинтарі, а реабілітований у 1957 році. В катівнях НКВС було втрачено чи й знищено спогади письменника «Мертві петлі. 1903–1917». Його родина ще в 1949 році емігрувала до США. Донька – Оксана Буревій-Яценко – видала окремою збіркою «Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція» (Нью-Йорк, 1955) частину врятованої спадщини батька .
