Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 року у дворянській родині в слободі Основа поблизу Харкова. Звідси його літературний псевдонім - Основ'яненко. Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози. Був представником дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з'являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселилися в Слобідську Україну, були пов’язані із заснуванням міста Харкова, увійшли у дворянську еліту місцевого значення. З дитинства Квітка був хворим і кволим. Не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Григорій мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. 3 1793 до 1797 року Г. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804 по 1805 упродовж кількох місяців - послушником у монастирі. Йти у ченці Григорія Федоровича вмовив Г. Сковорода, який був добре знайомий з родиною Квіток. Залишивши монастир, він знову повернувся на військову службу, але вже через рік вийшов у відставку.
У 1812 році Квітка почав громадську діяльність. З його ініціативи у Харкові відкрився приватний театр, в якому був режисером і директором. Цього ж року Квітка організував благодійне товариство і взяв участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато грошей. У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Також Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві. Григорій Федорович обіймав посади судді, повітового предводителя дворянства, головував у палаті карного суду. Григорій Федорович брав участь у заснуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», у яких почав друкувати перші літературні спроби. Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність (предводителя дворян, голови Харківського цивільного суду) з літературною. Наукова громадськість обрала Квітку-Основ'яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген). У червні 1843 р. Квітка захворів запаленням легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р. у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там де раніше був маєток, сьогодні - парк, що носить ім’я письменника. Відспівували його у Благовіщенському соборі. Був поховааний на Холодногорському цвинтарі, але, у 1930-х роках на тому місті збудували стадіон „Трудові резерви”. Надгробок було перенесено до Покровського собору, а згодом на 2-ге міське кладовище. Твори Основ'яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. П’єси Григорія Федоровича „Шельменко-денщик” і „Сватання на Гончарівці” до вподоби читачам більше ніж його прозаїчні твори. Вони й до досі не сходять зі сцен українських театрів. Твори письменника настільки проникнуті гуманізмом та співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Квітку одним з перших письменників, що став автором „человеческой повести”. Високу оцінку творчості Г. Квітки-Основ’яненка дав Тарас Шевченко. Особливо йому сподобався твір «Маруся». У 30-х рр. ХІХ ст. письменник активізував свої зв´язки з багатьма літераторами, зокрема з гуртком харківських романтиків та Євгеном Гребінкою і Тарасом Шевченком. Друкував в альманасі «Ластівка» у 1841 році повість «Седрешна Оксана», за редакцією Євгена Гребінки, що стало приводом до листування з Тарасом Шевченком. У листуванні Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», також присвятив вірш «До Основ’яненка».