Жінка схожа на весну

Сьогодні 19 березня народилася геніальна українська письменниця, одна з найвідоміших українок сучасності, Лауреат Шевченківської премії, яку називають «голосом народу», «честю і совістю нашої епохи», — Ліна Костенко. Вірші й проза Ліни Костенко одночасно обпікають і лікують душу. За своє життя поетеса пережила п’ятнадцятирічне творче вигнання, безстрашно протестувала в середині 60-х проти утисків української інтелігенції, а згодом отримала всенародну шану й любов. Видатна письменниця-шістдесятниця, якій виповнюється 94 роки, після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України надзвичайно підтримує наш народ. Її творчість дає наснагу продовжувати боротьбу. Вже понад рік поспіль ми щодня виборюємо нашу свободу та відстоюємо свою незалежність. І сьогодні пророчі вірші Ліни Костенко, як ніколи, надихають на невпинну боротьбу. «Ми не маємо права на поразку», — нагадує нам поетеса і стверджує «Бо хто за що, а ми за незалежність». Перший вірш Ліни опублікували у 1946 році в дитячій газеті «Зірка». А за рік до цього юна поетеса із рук у руки віддала рукописну збірку своїх поезій Павлу Тичині, який завітав до школи № 123 на Куренівці, де вона навчалась. Обираючи професію, Ліна спершу думала про вчительство та збиралась продовжити справу батьків. Тож вступила до Київського педагогічного інституту. Та згодом потяг до поезії переважив, і талановита дівчина вступила до Літературного інституту в москві. Вже на той час її вірші мали особливий стиль та викликали захоплення. 15 років: саме стільки часу вірші Ліни Костенко були під забороною. Сама поетеса приєдналася до дисидентського руху — не могла дивитись мовчки на арешти інтелігенції. У травні 1966 року в Спілці письменників України, де ставили тавро на «націоналістичних відщепенців», молодь влаштувала овацію Ліні Василівні, яка горою стала на захист Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Михайла Косіва і Богдана Гориня. Твори Костенко публікували лише за кордоном (журнали в тодішній Чехословаччині, газети в Польщі), а в Україні зустрічалися «самвидави» — переписані від руки вірші без відома цензури. Лише в 1977 році заборони друкувати Ліну трохи послабили, і вона дістала свої твори з довгої шухляди. Один із таких творів, що пролежав кілька років — історичний роман «Маруся Чурай» у віршах. Він приніс поетесі світове визнання й найвищу літературну премію України — Шевченківську. До речі, про нагороди! Знаменитий вислів Ліни Василівни: «Політичної біжутерії не ношу». З цими словами вона відмовилась від звання Герой України. З початку 90-х років Ліна Костенко — постійна учасниця наукових експедицій до Чорнобиля, які курував Ростислав Омеляшко. Поетеса так казала про поїздки в Зону Відчуження: «Може бути, там я спасаю душу». Згодом вони перетворилися на місію порятунку культурної спадщини Полісся. Ліна Костенко як справжня ентузіастка збирала, рятувала та каталогізувала цінні експонати з «мертвих сіл». Вона так говорила про свої поїздки: «…Це моя добровільна еміграція! Я їжджу в Чорнобиль… набратися сил. І не відмовляюся від усього того, чим пригощають місцеві. І пироги з ягодами їм, і воду з криниці п’ю. Хоча повторювати цього, мабуть, не варто, особливо молодим людям». Влітку 2022 року посол Франції в Україні Етьєн де Понсен нагородив Ліну Костенко орденом Почесного легіону в Києві. Тоді вона присвятила цю нагороду всім українським воїнам зі словами: «Вони — наш найпотужніший легіон». І розповіла дещо знакове: «Коли мене звинувачували в антирадянській творчості та викликали на розправу, я їм просто процитувала Камю – що світ поділяється на чуму та на її жертв, і мій вибір – не стати на бік чуми. Це взагалі був девіз шістдесятників – не стати на бік чуми, а тепер це вже альтернатива для всьог’о людства, тому що вібріони чуми нікуди не зникли, як і передбачав Камю, і ці вібріони росли, наливалися люттю і зараз обрушилися на Україну у формі найпотворнішої війни.» У 2022 році Ліну Костенко запитали про те, що може зупинити росіян, які розпочали війну проти України. Пані Ліна відповіла: «Я всі 30 років Незалежності знала, що росіяни на нас нападуть. Я знала це. І навіть у книжці про «українського самашедшого» («Записки українського самашедшого», роман письменниці 2010 року), — вони думали, що це сумасшедший, а він там єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулись, під час війни. Ну, нічого, нічого… Я ж казала вам, що французи казали про українців: перемога або смерть! У 2024 році Ліна Костенко дописує історичний роман. І розповіла, що українцям варто очікувати прем’єри не однієї книги, а кількох одразу: «Я ж цей час не втрачаю. Зараз буде кілька книжок. От власне, книжка прози велика і книжка віршів. І книжка осмислень, що сталося». Усі, хто хоч раз бачив пані Ліну наживо, відмічають її горду поставу, її «гідний порух голови» — чистісінько, мов у королеви. І ще, як говорить непоспіхом, розставляє смислові акценти. Про почуття гумору Костенко теж ходять легенди — може запнути за пояс будь-кого влучною фразою. Одна з її фірмових фраз — «це фройдистський ляпсус».  Щиро вітаємо шановну Ліну Василівну! Многая Літа під мирним українським небом! Віримо, що рідна серцю кожного українця поетеса, наш Голос і наша Совість – Ліна Костенко, напише ще не один пронизливий вірш про нашу нескорену та непереможну Україну!