Майстер історичної прози

 

Cьогодні, 21 березня, 95-річчя від дня народження Юрія Мушкетика (1929, с. Вертіївка, Чернігівська область - 2019, Київ) - письменника, публіциста, літературного критика, громадського діяча, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, очільника Національної спілки письменників України (1986 по 2001), Героя України (2009).  Юрій Мушкетик - неперевершений майстер історичної прози. Його творчий доробок налічує понад півтори сотні повістей і романів. Серед найбільш відомих - нетлінні романи “Яса”, “Рубіж”, “Брат на брата”, “Гайдамаки”, які продовжують видаватися в Україні та за кордоном. Мушкетик був головним редактором літературно-художнього журналу “Дніпро” в часи тотальної ідеологічної цензури (1958-1972), і саме завдяки йому там друкували твори талановитих українських письменників і літературних критиків: Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Івана Дзюби, Віктора Іванисенка, Миколи Руденка, Михайлини Коцюбинської. Тоді у “Дніпрі” вийшли “Сибірські новели” Б.Антоненка-Давидовича і щоденники О.Довженка. “Сама атмосфера на початку шістдесятих була озонною. Панувала піднесеність творча, політична, ми вірили, що вороття до старого не буде”, - згадував у книзі “Дороги, які нас обирають” письменник. А згодом, з “приморозками”, за звинуваченням в “буржуазному націоналізмі” його було звільнено з редакторської посади. “У світі запанувала півправда, півправда, чи чвертьправда, а може, й того менше”, - писав він. “Так, проживаючи під Крутами, я нічого не знав про Крутянську трагедію, для мого покоління тридцять сьомого року власне не існувало: глухі чутки - когось забрали, десь щось було, кажуть, мав якість провини. За туманами був й тридцять третій рік - був неврожай, люди голодували, бідували, не треба про те й згадувати. …Ми нічого не знали не те, що про Грушевського, Винниченка, а навіть про Олександра Олеся…”, - згадував наш сучасник. Очолюючи Національну спілку письменників України, Юрій Мушкетик входив і до ініціативної групи зі створення Народного руху України, а також стояв біля витоків Товариства української мови імені Тараса Шевченка та Товариства “Меморіал” імені Василя Стуса. Мушкетик причетний і до заснування Українського ПЕН-клубу, першим очільником якого ставв Микола Вінграновський. “Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. В народу немає скарбу більшого, як його мова”, - зазначав він. “Добрі справи - це ті, що в ім'я рідної землі і рідного люду”, - писав Юрій Мушкетик, який завжди та повсякчас відстоював національні інтереси, наголошуючи на значенні рідної мови. Під час дебатів довкола мовного Закону саме Юрій Мушкетик чи не найгостріше застерігав можновладців від спекуляцій, заявивши таке: “Сьогодні потрібно підняти всі сили для повноцінного та широкого утвердження української мови на території держави.”. “Наша мова - прадавня, одна з найдавніших на нашому континенті. Нам треба це утверджувати всіма силами науковими і політичними. Щоб народ знав, хто ми і звідки пішли. Наша мова - одна з найрозвиненіших у світі”, - зауважував він. “Україна навічно вписана в історію, вона є, вона триває, вона буде!”.