30 вересня- Всеукраїнський день бібліотек

 

Бабин Яр - наш біль і пам'ять

29 вересня 2024 року в Україні проводиться День пам'яті жертв Бабиного Яру. У цей день відзначають 83-річницю наймасовішого розстрілу в урочищі, який був проведений нацистами 29-30 вересня 1941 року. Тоді загинуло майже 34 тисячі київських євреїв. А впродовж двох років німецької окупації Бабин Яр «забрав» життя близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних, в’язнів концтаборів. Бабин Яр став одним з найбільших місць масових розстрілів цивільних, скоєних нацистами під час Другої світової війни. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.

Поет, літературний критик, перекладач, правозахисник-шістдесятник

 

20 вересня 1929 року в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині народився один з лідерів та ідеологів національно-демократичного руху 60–70-х років, критик, літературознавець, поет, перекладач Іван Світличний. Виростав у родині колгоспників. Старобільську школу закінчив із золотою медаллю, вступив до Харківського університету на факультет української філології. Був дуже перспективним дослідником, але через його принциповість, особливо в українському питанні, на кафедрі його не залишили. У 1952-му вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури імені Шевченка Академії Наук України. Але й тут проявив незалежність поглядів, через що його дисертація «Рухома естетика» не була допущена до захисту як така, що «не базувалася на марксистсько-ленінських постулатах». Після закінчення аспірантури завідував відділом критики журналу «Дніпро», працював на наукових посадах в Інституті літератури АН УРСР та в Інституті філософії АН, у видавництві «Наукова думка», редактором Українського Товариства охорони природи. Але скрізь його звільняли за проукраїнські погляди, яких Світличний ніколи не приховував. З 1965 року його остаточно перестали приймати на роботу і він міг лише друкуватися під чужими іменами і псевдонімамами. Крім літературного, у Івана Світличного був ще один дар - відчувати талант і всіляко його підтримувати. Тому не дивно, що до нього тягнулась творча молодь, і не лише поети і прозаїки, а й художники - Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха та інші. На початку 1960-х років розпочинається кампанія, спрямована проти української творчої інтелігенції, яка у 1970-х виросте у хвилю масових репресій. Це десятиліття, перебуваючи під суворим наглядом, Світличний усе одно пише і часом навіть публікує статті, здійснює переклади Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена, перекладає з польської, турецької, сербської. Вперше Світличного арештовують у вересні 1965 року, та вже наступного року за браком доказової бази його випускають на свободу. У 1972 — знову арешт. Його, як і минулого разу, звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді, однак цього разу «докази» вже знайшлися. В одній справі з Іваном Світличним йшла його сестра Надія, Василь Стус, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Микола Плахотнюк, Олесь Сергієнко, В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець. Наприкінці січня 1973 року на закритому засіданні суду заарештованим виноситься обвинувальний вирок. Мірою покарання Світличному постановлено 7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання. У тюрмі здоров'я Світличного різко погіршилось, проте, він намагався працювати разом з усіма на рівних. І, окрім того, брав участь у протестних голодуваннях. 20 серпня 1981 року у Івана Світличного стався інсульт. Усі клопотання про дострокове звільнення за станом здоров'я були відхилені – Світличний відбув призначений термін повністю. Із заслання він повернувся дуже хворим, інвалідом, назавжди втративши працездатність. Однак, наскільки це було можливо, працював: перекладав, писав. 25 жовтня 1992 року серце Івана Світличного зупинилося. Поховали поета на Байковому цвинтарі неподалік від могили Василя Стуса. У 1994 році книга Світличного «Серце для куль і для рим» посмертно була відзначена Шевченківською премією.

Моя свобода

Свободу не втікати з бою,

Свободу чесності в бою,

Любити те, що сам люблю,

А не підказане тобою,

Свободу за любов мою

Хоч і накласти головою,

А бути все ж самим собою, —

Не проміняю на твою,

Ліврейську, жебрану, ледачу,

Вертку, заляпану, як здачу,

Свободу хама й холуя.

Несу свободу в суд, за грати,

Мою від мене не забрати —

І здохну, а вона — моя.

16 вересня – День пам’яті загиблих журналістів, які загинули виконуючи свої професійні обов'язки

Щороку в третю п’ятницю вересня в Україні відзначається День пам’яті українських журналістів. Ця пам’ятна дата встановлена у 2007 році з ініціативи Національної спілки журналістів України з метою вшанування пам’яті всіх журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки. Боротьба за правду, прагнення донести її до суспільства завжди тягнуть за собою певні ризики та небезпеки. Відтак, професія журналіста є однією з найнебезпечніших. За роки незалежності в Україні загинуло понад 100 журналістів, які були вбиті, померли за нез’ясованих обставин або вчинили самогубство. Пам’ятна дата була встановлена у річницю після жорстокого вбивства українського журналіста, засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 16 вересня 2000 року. Зникнення та вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий суспільний резонанс як в Україні, так і за кордоном.

9.09 - 255 років від дня народження І. П. Котляревського, українського письменника, класика нової української літератури