Василь Портяк-Білінчук – митець з роду борців за незалежність України

Василь Васильович Портяк (30.03.1952 – 2.03.2019) – видатний український прозаїк, майстер новели та кінодраматург, чия творчість глибоко пов'язана з темою визвольних змагань. Його часто порівнюють із Василем Стефаником за лаконізм та психологічну глибину новел. Народився у високогірному селі Кривопілля на Івано-Франківщині, все доросле життя мешкав у місті Фастів. Носив прізвище вітчима, а в 1994 році додав до нього й прізвище свого біологічного батька Василя Білінчука  – славного воїна Української Повстанської Армії на псевдо «Сибіряк». Названий на його честь син не мав ще й двох місяця від народження, коли загинув тато. Через рік в Києві був розстріляний Дмитро Білінчук – легендарний сотенний УПА «Хмара» – рідний дядько майбутнього новеліста. Ще у 1939 році «перші совіти» вирішили знищити цей славний рід, відправивши на Сибір, але старший Дмитро  втік одразу, а молодший Василь на засланні швидко підростав і, коли брат став «Хмарою», зумів пробратися до нього через всю радянську територію. За це й отримав псевдо «Сибіряк». Син «Сибіряка» –  Василь-молодший закінчив школу-інтернат у Верховині (колишнє Жаб`є), потім працював лісорубом, навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка та закінчив Вищі курси режисерів і сценаристів (майстерня Євгена Барабаша) у Москві. Працював фотокором фастівської районки, літконсультантом видавництва «Молодь», редактором і сценаристом кіностудії імені Олександра Довженка. Про свого тата довідався вже в дорослому віці. Це стало стимулом писати про історію УПА, стало його фронтом боротьби на полі літератури та кіномистецтва.

Добро поєднане з волею

14 березня в Україні вшановують добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну. І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Одна з наших суперсил. У важкі моменти добровольці підтримали та посилили українську армію. У військо масово йшли найкращі. Люди, які мали досягнення та перспективи у цивільному житті, залишали бізнес і родини, наукові досягнення, успішну карʼєру в різних сферах і навіть своє життя в інших країнах та добровільно йшли на поле бою, щоб захистити Україну. Вони ризикували та ризикують життям заради нас. Чимало з них уже віддали свої життя. Шана і памʼять – це найменше, чим можемо їм віддячити! Саме в цей день –  14 березня 2014-го на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили 500 бійців Самооборони Майдану. Вони сформували перший добровольчий батальйон для захисту України від російської гібридної агресії на Сході. Навесні того ж року виникла низка добровольчих формувань – як поза державними структурами, так і при облдержадміністраціях, Нацгвардії, поліції. У боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур.