Дніпрова Чайка, справжнє ім'я та прізвище – Людмила Олексіївна Березіна, по чоловікові Василевська (01.11.1860-13.03.1927) – українська письменниця, поетка, прозаїкиня, драматургиня та перекладачка. Народилася у с. Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині – с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) в родині сільського священика. Батько майбутньої письменниці – отець Олексій Березін був дуже охочий до фольклору та змалку плекав духовний розвиток доньки. Мати – Наталка Угринович вела родовід від славетного козацького роду з Запорізького краю. У Людмили було два брати і сестра. За кілька років сільського священика перевели на нову парафію – до Таврії. Людмила навчалася у Херсонській жіночій гімназії, у спеціальній школі Михайлівського жіночого монастиря в Одесі, закінчила Одеську приватну жіночу гімназію (1879). У 18 років Людмила Березіна розпочала вчителювати, спочатку як приватний педагог. Вчителювала на Херсонщині, Одещині, у Бессарабії. Із Херсонщиною пов'язаний значний період життя письменниці. Як писала вона в автобіографії: "пригадую Слобідку Стару або Малу Маячку... Отут минуло моє дитинство на половину, бо друга відбулася в Одесі”. На всі вакації дівчина виїздила під Херсон, у села, де правив службу її батько. Це були Мала Маячка і Збур’ївка або Гола Пристань, куди на гостини кликав дядько Петро Березін, або Білозерці чи Олешки, де мешкали родичі і друзі. У 1881 р. стала делегаткою вчительського з’їзду в Херсоні, на якому активно підтримала підсумкову ухвалу про “викладання в школі на рідній мові народу”. У 1885 році Дніпрова Чайка перебирається до Херсона, бо туди її чоловік був засланий. Він займав посаду губернського статистика. А вона і тут пише вірші, оповідання, лібрето дитячих опер. Родина мешкала у Херсоні у 1885-1887 та 1895-1908 роках. на вулицях Грецькій № 15, Гімназичній № та № 12 в одноповерхових будинках. Там народились, росли і виховувались її діти – Оксана, Наталка та В’ячеслав. Молоде подружжя Василевських брало участь у громадському та літературному житті Херсона, створивши активне культурне середовище, куди ввійшла родина Русових – Олександр та Софія, а також Борис Грінченко, Дмитро та Олена Марковичі, Андрій Грабенко-Конощенко та інші. Завдяки херсонській “Громаді” Дніпрова Чайка особисто познайомилася з корифеями української сцени Марією Заньковецькою, Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Павлом Саксаганським. У 1903-1904 роках письменниця співпрацює з організацією допомоги політичним в’язням Херсонської тюрми. Її дім стає місцем зустрічі місцевих політичних діячів та митців. Людмила Василевська потрапляє до списку неблагонадійних, її заарештовують, а потім за нею встановлюється гласний нагляд поліції. Херсонський період був досить плідним у творчому житті Дніпрової Чайки. У 1886 році в белетристичному збірнику «Степ», що виходив у Херсоні, були надруковані два вірші письменниці «На лимані» та «Зірка». Людмила Березіна писала під псевдонімом «Дніпрова Чайка», який виник у 1885 р. Таким псевдонімом уперше авторка підписала вірші “Вісточка” і “Пісня”, а також оповідання “Знахарка”, близькі до записів українського фольклору. З 1885 р. друкувалася у альманасі “Нива”, потім в альманах і часописах “Правда”, “Зоря”, “ЛНВ” та інших, брала участь у роботі київської “Просвіти”. Після жовтневої революції більшовиків була членом літературної організації “Плуг”. Творчий доробок письменниці складають реалістичні оповідання з життя селян та інтелігенції: “Чудний”, “Хрестонос”, “Знахарка”; ліричні етюди в прозі; цикл “Морські малюнки”; твори “Шпаки”, “Плавні горять”, “Самоцвіти”; переклади на українську мову спільно з С. Русовою та А. Грабенком казок та інших фольклорних творів. Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури Миколою Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані у 1888-1892 роках «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна». Основні теми її творчості – тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 року. Значну кількість творчого доробку письменниці складають поезії в прозі, які відображають романтичний характер світорозуміння письменниці, її схильність до алегорій, символів, розгорнутих метафор, ритмомелодики, патетики. У її лірико-філософських мініатюрах постають розмірковування над основними аспектами буття людини й природи – сутністю зради й духовної стійкості, силою добра, добрих вчинків і небезпекою бездіяльності, величчю стихії та самопожертви в ім'я людей. Поезії в прозі Дніпрової Чайки – помітний внесок у романтико-алегорійну прозу. У прозі письменниця звертається до ролі звичаїв, традицій у стилістиці народного побуту, до взаємовідносин між українською інтелігенцією і народними верствами, до проблем життя селянина-мислителя - шукача істини, до питання самореалізації для творчої індивідуальності, до світоглядних питань, зокрема - морального й інтелектуального радикалізму. Майже все своє життя Дніпрова Чайка збирала і записувала усну народну творчість. Епістолярна й рукописна спадщина письменниці зберігається в Інституті рукопису НБУВ, у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України.
