Марії Матіос — 65!

   

19 грудня день народження Марії Матіос —  відомої української письменниці, поетки, публіцистки, лавреатки Шевченківської та багатьох інших премій, народної депутатки України двох скликань. "За чотири роки співпраці з "АБАБАГАЛАМАГА"  ми разом з видавництвом і читачами утнули таке: "Букова земля" —  10 видань,  "Солодка Даруся" —  6 видань, "Майже ніколи не навпаки" —  4 видання, "Черевички Божої Матері" —  4 видання, "Мами" —  3 видання за 4 місяці"—   написала  Марія Матіос до свого 65-літнього ювілею. Народилася майбутня письменниця на Буковині, у селі Розтоки Чернівецької області, в родині гуцулів. Має унікальне дослідження своєї родини, що корінням сягає 1790 року. Перші вірші надрукувала у 15 років. Закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури. Працювала відповідальним секретарем "Буковинського журналу", Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, в Раді Національної безпеки і оборони України. У 1992 році дебютувала як прозаїк в журналі "Київ". Марія Матіос —  авторка кількох поетичних збірок, але найбільшу популярність їй принесли прозові твори, перекладені багатьма мовами. Національний бестселер —  роман Марії Матіос "Солодка Даруся" було визнано найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності, яка найбільше вплинула на українців. Саме з цією книжкою Марія Матіос стала лавреаткою Шевченківської премії. Це приголомшлива розповідь про нещадні жорна історії, невитравлюване людське зло і незнищенне добро водночас. Марія Матіос —  трикратна переможниця конкурсу "Книжка року": у 2005 році —  "Солодка Даруся", у 2008 році —  "Майже ніколи не навпаки", у 2019 році —  "Букова земля". Вистави за романами Марії Матіос  є не менш популярними за літературні твори письменниці. "У мене багато книжок, вони всі різні, але їх об’єднує те, що я люблю історію в людині й людину в історії. Мене цікавить, як людина поводить себе у пастці, як обирає свою дорогу, цікавить мотивація вчинків, поведінки" —  говорить Марія Матіос... Многая творчая літа Марії Василівні! Нових творчих вершин!!

Микола Лукаш – геній українського перекладу

19 грудня виповнюється 105 років від дня народження Миколи Лукаша (1919 – 1988). "... таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній. Мені пощастило: це була найближча мені людина в Україні" –    говорив поет Мойсей Фішбейн про свого вчителя. Маючи неймовірне відчуття слова і лінгвістичний талант, Микола Лукаш з легкістю міг стати письменником. Блискучий поет і лінгвіст, знавець майже 20 мов, геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві понад тисячу видатних творів світової літератури від сотень авторів. Тричі Лукаша висували на здобуття Шевченківської премії і тричі його кандидатуру відхиляли. "Микола Лукаш випередив свій час. Це був не лише поліглот, який знав близько 20 мов і блискуче перекладав світових класиків. Лукаш – це інтелектуал, це геній, якого не мала жодна нація. І це при тому, що він народився 1919 року. Це був час війни, розрухи й фактично  переддень голоду 1921 – 1923 років. Підлітком Микола пережив найстрашніший у світі Голодомор, який визнано геноцидом українського народу. Та навіть такі життєві обставини не завадили йому самовдосконалюватися, вчтися  і дуже багато читати. 

До Лукаша світову літературу зазвичай перекладали з російських текстів-перекладів. Натомість Микола Олексійович перекладав лише оригінали. Причому найскладніші. І це були не наукові переклади, а колоритні, адаптовані, поетичні. Живі, яскраві й неповторні переклади вершин світової поезії забезпечили б їхньому автору світову славу в будь-якій вільній країні. Неймовірно, але Лукаш переклав "Декамерон" Джованні Боккаччо слово в слово, так, що навіть зберіг синтаксис автора, що просто немислимо. Це найбільш бароковий текст, для перекладу якого перекладач відреставрував українську мову епохи, в якій жив і творив Боккаччо.  Щоб достеменно відтворити епоху, Лукаш реконструював ту українську, яка існувала синхронно з італійським першоджерелом. "Після виходу "Декамерону" вся українська література розділилася на долукашівську і післялукашівську. Усі українські письменники почали писати інакше, журналісти почали писати інакше, коли побачили справжню українську мову, яку відтворив сам із себе Микола Лукаш. Я не знаю, чи існує у світі людина, якій з небуття вдалося повернути мову, яку всі вважали мертвою.", –   писав Богдан Жолдак. У 2018 р. у видавництві "Дух і літера" вийшла чудова книга Богдана Жолдака "Під зіркою Лукаша". Книга тим цінніша, що автор добре знав Миколу Лукаша, змалку зростав поруч з ним. Як писав у книзі Богдан Жолдак, Микола Лукаш був дуже веселою людиною, людиною-феєрверком, говорив завжди з дотепами. Прочитавши цю книгу, ви відкриєте для себе до болю мало знаного в Україні генія. 

18 грудня - 132 роки від дня народження Миколи Куліша, українського письменника, режисера, драматурга, представника Розстріляного відродження.

 

Василь Сліпак — співак і воїн

20 грудня 1974 року народився український оперний співак, зірка Паризької Опери, патріот України — Василь Сліпак. Сьогодні йому було б 50. Та 8 років тому Василь, який добровольцем пішов захищати батьківщину, героїчно загинув на Донбасі.  Сліпак говорив так: "Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. "Почути свій народ" — насправді це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ". Ці пророчі слова, які особливо символічно звучать зараз, коли вся Україна згуртувалася в боротьбі проти російських окупантів, Василь Сліпак сказав у червні 2015 року в інтерв’ю "Громадському", за рік до своєї загибелі на фронті. Вони є свідченням не тільки його мудрості та передбачливості, але й великої любові до українських людей. Василь Сліпак народився і виріс у Львові. В його родині ніхто не займався музикою професійною, але Василь з дитинства завжди співав і особливо його підтримував старший брат Орест, який 1983 року, коли Василю було лише дев'ять, відвів його до легендарної львівської хорової капели "Дударик". Саме завдяки капелі та її керівникові Миколі Кацалу сформувався музичний смак і світогляд Василя Сліпака: він виріс на творах українських композиторів — Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Леонтовича, Олександра Кощиця — та проніс цю шану до української музики через усе життя. Будучи студентом Львівської консерваторії, Сліпак багато гастролював. У 19 років взяв участь у відомому музичному конкурсі в Клермон-Феррані у Франції, здобувши Гран-прі та Приз глядацьких симпатій. Після цієї перемоги кар'єра молодого українського співака стрімко пішла вгору: сольні концерти у Франції, Німеччині, Польщі, а згодом, у 1997 році, Сліпак пройшов конкурс та став артистом Паризької національної опери. Відтоді — допоки не долучився до захисту України на фронті — Василь Сліпак співпрацював із Паризькою оперою. “Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів... Надзвичайно обдарований сопраніст, має тонкий, вміло безмежний, що просто зводить з розуму, — вібрато — сповнений могутньої сили, що невідомо як вміщується у такому молодому співакові. Ніхто, здається, так не зумів би. “— цитата з газети "LaMontagne", 1994 рік. Василь Сліпак мав унікальний тембр, що поєднував риси і контртенору, і баритону; неймовірну харизму, яскраву зовнішність — і був справжньою зіркою європейської сцени понад 20 років. Його хотіли бачити всюди: опера Бастилії, головний зал ЮНЕСКО в Парижі, Ковент-Гарден, Краківська опера та десятки інших театрів. Але серед насиченого творчого життя в графіку Василя Сліпака завжди було місце для України, де він виступав постійно. Окремою його місією була промоція української класичної та сучасної академічної музики за кордоном. Деякі твори українських композиторів європейська публіка вперше почула саме у виконанні неймовірного голосу Сліпака — і навряд чи вже колись могла забути після цього. У 2013 році, з початком Революції Гідності, Василь Сліпак очолив волонтерський рух у Франції, допомагаючи Україні, брав участь у багатьох мітингах у Парижі. У травні 2015 року вперше поїхав добровольцем на фронт. На фронті одразу ж отримав позивний "Міф" — на честь Мефістофеля, героя своєї улюбленої опери "Мефістофель" Шарля Гунно. Доєднався до боїв за Авдіївку. В інтерв'ю казав дуже просто: "Як чоловік, можу бути на війні, а як артист — можу робити максимальну промоцію України у Франції. " Волонтери, з якими спілкувався Василь Сліпак, в інтерв'ю виданню "Радіо Свобода" згадували: "Василь зізнавався, що не може "сидіти" в Парижі, поки в Україні війна". Рішення Сліпака піти на фронт привернуло увагу медіа: мовляв, "зірковий співак, який вже 20 років живе та працює у Франції, кидає кар'єру, щоб воювати на фронті". Хоча варто зазначити, що кар'єру Сліпак не кидав і продовжив співати у всьому світі, вже будучи добровольцем-воїном. Сам артист до такої уваги ставився з притаманним йому гумором."О Боже, Василь Сліпак — оперний співак — їде на фронт… Та якась героїзація… Наші люди люблять героїзувати будь-що. Гламурний?.. А хто сказав, що Донбас не гламурний? Ось так —Данбасс! Це також гламурне місце. Я не бачу нічого страшного в тому, щоб поміняти комфортне ліжко на бліндаж. Ми, мирні поети, співаки, письменники, вирішили приїхати сюди для підтримки. Хлопці чекають останнього бою. Щоб його виграти…" — казав Василь Сліпак уже з окопу… Василь загинув 29 червня 2016 року в бою в районі смт Луганське (Бахмутський район, Донецька область) близько 6:00, від кулі снайпера, прикриваючи товаришів з кулемету. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. У 2017 році указом Президента України "за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові" йому присвоєно звання "Герой України" (посмертно). У своїх згадках друзі та колеги говорять про Василя Сліпака як про надзвичайно освічену, добру, харизматичну, веселу людину з неймовірним почуттям гумору. Сліпак говорив сьома мовами, товаришував з голлівудськими зірками та режисерами. Колеги по Паризькому театру в інтерв'ю "Радіо Свобода" зізнавалися, що "Сліпак хотів бути потрібним та не любив пусті слова", саме тому пішов захищати Україну на фронті. Пам'ять Василя Сліпака в Україні шанують. Незабаром після смерті героя Національний банк України ввів у обіг пам’ятну монету "Василь Сліпак" номіналом 2 гривні. Ця монета входить у серію "Видатні особистості України".

 

Українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, публіцистка

 

Сьогодні виповнилося б 66 років Соломії Павличко - "центральній постаті в українському літературознавстві 1990-х, засновниці й промоторці українського наукового перекладу, для української культури ключової фігури - в науці про літературу, у зв’язках між Україною та Заходом.", - за визначенням Оксани Забужко. Соломія Павличко була письменницею, літературознавицею, перекладачкою, авторкою праць з теорії літератури, історії фемінізму, доктором філологічних наук (1958-1999). Вона розвінчувала міф про меншовартість всього українського. Її лекції завжди викликали у студентів неабияку цікавість - хоч би де вони відбувалися: у Гарвардському університеті (США) чи університеті Альберти (Канада) чи то в рідних стінах Києво-Могилянської академії. У 1992 р. Соломія Павличко з Богданом Кравченком створила Видавництво "Основи" (Osnovy Publishing), метою якого було - "дати читачеві незалежної України якісні переклади класичної літератури та навчальні посібники світового рівня". Видавництво очолювала її донька Дана Павличко. 

Багато є випадків в історії, коли дітям не вдається вийти з тіні своїх геніальних батьків. Проте Соломії Павличко це вдалося! Її тато - легендарний Дмитро Павличко, поет, перекладач, громадський діяч. Він був одним із найкращих українських перекладачів, але донька перевершила батька в усьому, що він і сам визнавав! Та і як не народитись геніальною у такій родині? У Соломії з дитинства був доступ до всіх шедеврів світової літератури. Однак вона не тільки читала їх, а навіть спромоглась за півроку перекласти з англійської роман Девіда Лоуренса “Коханець леді Чаттерлей”! Старшокласницею Соломія давала поради батькові щодо сучасної британської літератури, чим він хвалився перед колегами. Дочці радянського класика Дмитра Павличка з дитинства можна було все – тільки заборонялося бути не першою. Соломія часто розповідала в інтерв’ю, що всі шкільні оцінки, нижчі за п’ятірку, її батько дорівнював до двійки, а заміжжя називав злом для розумної й талановитої дівчини. «Разом з мамою вони ростили нас з сестрою як інтелектуалок - ось ми і отримали відповідне виховання. У сім'ї нас вчили: ніхто не може обмежувати свободу думки, свободу життєвого вибору».  Соломія вступила на відділення романо-германських мов і літератури Київського державного університету імені Тараса Шевченка, закінчила аспірантуру. Захистила в 26 років кандидатську дисертацію про поезію американського романтизму. Цікавила її тоді англомовна література: Уолт Уїтмен і Емілі Дікінсон, Байрон, британський інтелектуальний роман. Перші дослідницькі книжки Соломії Павличко читало вузьке експертне коло, як це зазвичай і трапляється з літературознавчими  працями. Проте саме цей бекграунд дав їй змогу потім дивитися на українську літературу у світовому контексті – чого до певного моменту не робив ніхто. Вона взяла курс на українську літературу і присвятила їй свою докторську “Теоретичний дискурс українського модернізму”, яку захистила в 37 років! З 1985 року Соломія Павличко працювала в Інституті літератури НАНУ, спочатку у відділі зарубіжної літератури, потім – теорії літератури. Викладала у Шевченківському інституті і в оновленій Києво-Могилянській академії. Вісімдесяті й початок дев’яностих вона згадувала як найщасливіші роки свого життя: роки руху, протестів, змін, подій. У молодій незалежній Україні Соломія Павличко всюди встигала першою. У 1992-му заснувала видавництво «Основи», яке перше почало видавати українською європейських модерних мислителів, від Карла Поппера до Сімони де Бовуар. А 1995-го захистила докторську дисертацію «Дискурс модернізму в українській літературі», яка згодом вийшла книжкою – і це була перша літературознавча монографія, що читалася як інтелектуальний роман і викликала вибух у набагато ширших колах, ніж академічні. Соломія Павличко першою зробила просту річ: зняла українських письменників з їхніх радянських п’єдесталів, очистила від містечкових стереотипів, натомість запропонувавши світовий культурний код і наукову методологію. Одна з перших українських вчених вона поїхала викладати як запрошений професор за кордон: у відділення славістики та східноєвропейських досліджень Альбертського университету (Едмонтон, Канада) і до Гарвардської літньої школи україністики (США). Однією з перших в Україні вона заговорила про фемінізм і зібрала довкола себе жінок-однодумиць, модерних, цікавих, елегантних. Вона спростувала стереотип про фатальну неспроможність такої жінки в особистому житті: було недовге заміжжя з Михайлом Загребельним і мирне, за його словами, розлучення, дочка Богдана та другий шлюб з канадським істориком Богданом Кравченком, співзасновником «Основ». 

Саме з неї, Соломії, письменниця Оксана Забужко, пізніше писала одну з героїнь роману «Музей покинутих секретів» - художницю Владку, яка загинула в автокатастрофі. Яскраве життя і раптова смерть. Ця смерть приголомшила всіх. Настільки раптова, наскільки це взагалі можливо: сорок один рік, за два тижні після дня народження, за кілька годин до Нового року і початку нового тисячоліття. 31 грудня 1999 року.

"Соля - так ми її називали. Це справді її ім'я - в ньому і світло, і музичність, і здатність бути солісткою. Вона була втіленням чистої творчої радості й несамовитої активності.", - Юрій Андрухович.

"Блискучий учений, літературний критик, перекладач, вона, поза всім тим, була самовідданим культуртреґером у найкращому сенсі цього слова, завжди витворювала навколо себе атмосферу творчого пошуку, прилучала до задуманих нею проектів багатьох і багатьох людей.", - Віра Агєєва.

  

З святом, наші любі воїни!

День Збройних Сил України — святковий день на честь ЗСУ, встановлений постановою ВРУ 1993 року. Відзначається щорічно 6 грудня — в день ухвалення 1991 року Закону України «Про Збройні Сили України». Збігається з початком Першого зимового походу армії Української Народної Республіки та Днем Святого Миколая з 2023 року після переходу українських християнських церков на новоюліанський календар. Також дата 6 грудня пов'язана з однією знаковою для історії подією - в 1919 році в цю дату було здійснено успішний похід партизанів УНР у тил Червоної Армії.  Упродовж десятиліть  в Україні відбувалися масові скорочення кадрових військовослужбовців, дехто з військових сам у відчаї кидав службу, не бачачи в армії жодної перспективи. Крім внутрішніх чинників додалися й зовнішні: увесь цей час Україні доводилося долати шалений тиск Москви, яка всіляко чинила опір створенню в нашій країні дієздатних Збройних сил. Переломним моментом в історії сучасної української армії стали події 2013-2014 років: Революція гідності, окупація Криму та частини сходу України. І попри тотальну руїну в армії, зради, втрати, шалений тиск і підступність ворога, українським військовим вдалося відстояти незалежність Батьківщини й захистити власний народ від агресора. Нині наша армія посилює свою боєздатність, а Україна оголосила про свої наміри вступити до НАТО. Вже третій рік поспіль українці відзначають День Збройних сил в умовах повномасштабного вторгнення РФ. Ворог той самий, що й сто років тому. Українці знову покликані боротись за свою незалежність і територіальну цілісність. Але нині Збройні сили України -  це сучасна українська армія, яка має досвід повномасштабних бойових дій нового зразка з переважаючим противником. Військовослужбовці ЗСУ уславили себе успішними та героїчними військовими операціями, кожен від солдата до генерала — є втіленням героїзму та патріотизму. День Збройних сил України - одне з найважливіших свят під час війни. Сьогодні ми вітаємо всіх воїнів, які захищають незалежність нашої Батьківщини, а також вшановуємо пам'ять загиблих героїв. Головнокомандувач ЗСУ О. Сирський сказав: "Подвиг і жертва героїв, принесена нашими побратимами і посестрами заради нашої перемоги, назавжди в наших серцях! Вічна їм слава і пам’ять! Пишаюся Збройними силами України! Щиро дякую всім за боротьбу і служіння українському народові! Перемагає лише той, хто бореться і не складає зброї. Ми вистояли, ми тримаємося, ми здолаємо ворога". В ЗСУ виділяють три основні види військ: Сухопутні війська, Військово-морські сили та Повітряні сили. Також є окремі роди військ ЗСУ: Десантно-штурмові, Сили спецоперацій, Війська зв'язку та кібербезпеки, Сили територіальної оборони, Медичні сили й Сили логістики. Кожен із цих видів має свій професійний святковий день, але 6-те грудня об’єднує всіх військовослужбовців України. Один із нових родів сил сучасних ЗСУ — це Сили територіальної оборони. Все почалось 1 січня 2022 року відповідно до закону "Про основи національного спротиву". Уже за перший тиждень повномасштабної війни лави ТрО поповнили понад 100 тисяч добровольців. Вони прийняли бій у Київській, Сумській та Чернігівській областях. Разом з бійцями інших родів військ сили ТрО обороняли Маріуполь, брали участь у контрнаступі на Харківщині. Сили ТрО й по сьогоднішній день тримають оборону на Півдні, Сході та Півночі України. Сучасні захисники України завзято продовжують традиції козаків війська Запорозького, Українських січових стрільців, армії Української Народної Республіки, Вільного козацтва, Української Галицької та Української Повстанської армій. За Конституцією, армія відповідає за оборону країни, захист її територіальної цілісності, суверенітету й недоторканності. Вітаємо вас зі святом, пов'язаним із гордістю та мужністю - Днем Збройних Сил України! Сьогодні ми не тільки славимо професіоналізм та самовідданість наших захисників, але й висловлюємо подяку кожному захиснику та захисниці. Нехай Господь оберігає вас. Слава ЗСУ! Слава Україні!