Українські історії Рільке

29 грудня 1926 року в Швейцарії завершив свій земний шлях відомий австрійський поет-символіст Райнер Марія Рільке. Його творчість була присвячена темам любові й смерті, пошукам сенсу життя. А шукав він неодноразово сенс життя і в Україні, вивчаючи культуру, історію, побут, поведінку й характери людей. Україна його надихала. А він відкривав Україну світові. Письменник мав досить довге ім’я: Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке. Він народився в Празі, в родині німецькомовного залізничного чиновника Йозефа Рільке зі Свеборжіц та чешки Софії Енцової, доньки празького купця. Історія його дитинства була непростою. Аж до 5 років він носив дівчачі плаття, бо цього хотіла його мати, яка не могла змиритись зі смертю своєї старшої доньки Рене. Вона називала її ім’ям і його. Згодом, коли він виросте, перше, що зробить – змінить своє ім’я і заявить світові про себе як Райнера, а не Рене. Після розлучення батьків він житиме з батьком. А батько бачитиме в ньому військового, тож син навчатиметься на військового, але з цим не складеться, і наступною сходинкою стане вивчення літератури, історіії мистецтва та філософії в Празькому Університеті, що наблизить Райнера до самого себе. А в 1896 році він вступить до Мюнхенського університету. Далі було одруження зі скульпторкою Кларою Вестхофф, з якою він прожив лише рік, проте офіційно ніколи не розлучався. Потім була подорож в Україну, а далі – Париж, де він протягом року працював секретарем у відомого скульптора Огюста Родена. Пише й видає збірки поезій, створює свій єдиний прозовий роман. Психологічні травми дитинства даються взнаки. Протягом життя письменника супроводжують старші жінки-покровительки. Ось, наприклад, одна з історій: дружба з принцесою Марією фон Турн унд Таксіс (уроджена принцеса Гогенлое-Вальденбург-Шиллінгсфюрст), яка віддала йому в розпорядження свій палац у Венеції та замок у Лучені. А руїни її замку Дуїно на Адріатичному узбережжі поблизу Трієста згодом надихнуть його на створення знаменитих «Дуїнських елегій» – циклу з десяти елегій, в яких він намагається осягнути сенс людського страждання. Під час першої світової війни Рільке записався в австрійські солдати, але служив переважно у відділі пропаганди Віденського військового архіву. Після війни поет в основному жив у Швейцарії, де й створював свої головні шедеври, серед яких, наприклад», «Сонети до Орфея».  . Подорожі Україною передували паризькому етапові творчості поета, який став для нього вирішальним. Поет був в Україні в 1899 та 1900 роках. Це був Київ, подорож річкою Дніпро, відвідування Канева, Кременчука, Полтави, Харкова, інших сіл та міст. Дивовижне багатство української природи, старовинні архітектурні пам’ятки, глибинність людських характерів та славетна історія краю глибоко вразять поета. Вражений побаченим, він напише свої відомі поезії: “В оцім селі стоїть останній дім…”, «Карл XII, король шведський, мчить по Україні». Його поезія “Ти монастир Господніх ран» буде про Києво-Печерську Лавру. Про неї він напише також і в своїй відомій «Книзі годин». Про відвідини Лаври він напише також у листі до матері: «Сьогодні годинами ходив печерами (не вищі за чоловіка середнього зросту і завширшки як плечі) повз келії, де жили святі й пророки, які замикалися в собі перед святим безумством; зараз у кожній келії стоїть широка срібна домовина. І той, хто жив тут тисячу років тому, лежить обгорнутий у коштовну тканину, в коштовній труні — нетлінний…». Вразила його й архітектура Софіївського та Володимирського собору. Дослідники творчості поета твердять, що на створення збірки «Життя Марії» поета надихнуло багатство й різноманіття саме київських ікон. А тодішній Київ Рільке змальовує так: «…має трамвай, широкі вулиці з великими крамницями, світ і напівсвіт, великі готелі тощо». 29 грудня 1926 року, у віці 51 рік Рільке помер від лейкемії в санаторії Вальмонт поблизу швейцарського Монтре. На його надгробку викарбують вірш-епітафію, який він сам написав для такої нагоди: «Rose, oh reiner Widerspruch, Lust, niemandes Schlaf zu sein unter soviel Lidern»