Багато є випадків в історії, коли дітям не вдається вийти з тіні своїх геніальних батьків. Проте Соломії Павличко це вдалося! Її тато - легендарний Дмитро Павличко, поет, перекладач, громадський діяч. Він був одним із найкращих українських перекладачів, але донька перевершила батька в усьому, що він і сам визнавав! Та і як не народитись геніальною у такій родині? У Соломії з дитинства був доступ до всіх шедеврів світової літератури. Однак вона не тільки читала їх, а навіть спромоглась за півроку перекласти з англійської роман Девіда Лоуренса “Коханець леді Чаттерлей”! Старшокласницею Соломія давала поради батькові щодо сучасної британської літератури, чим він хвалився перед колегами. Дочці радянського класика Дмитра Павличка з дитинства можна було все – тільки заборонялося бути не першою. Соломія часто розповідала в інтерв’ю, що всі шкільні оцінки, нижчі за п’ятірку, її батько дорівнював до двійки, а заміжжя називав злом для розумної й талановитої дівчини. «Разом з мамою вони ростили нас з сестрою як інтелектуалок - ось ми і отримали відповідне виховання. У сім'ї нас вчили: ніхто не може обмежувати свободу думки, свободу життєвого вибору». Соломія вступила на відділення романо-германських мов і літератури Київського державного університету імені Тараса Шевченка, закінчила аспірантуру. Захистила в 26 років кандидатську дисертацію про поезію американського романтизму. Цікавила її тоді англомовна література: Уолт Уїтмен і Емілі Дікінсон, Байрон, британський інтелектуальний роман. Перші дослідницькі книжки Соломії Павличко читало вузьке експертне коло, як це зазвичай і трапляється з літературознавчими працями. Проте саме цей бекграунд дав їй змогу потім дивитися на українську літературу у світовому контексті – чого до певного моменту не робив ніхто. Вона взяла курс на українську літературу і присвятила їй свою докторську “Теоретичний дискурс українського модернізму”, яку захистила в 37 років! З 1985 року Соломія Павличко працювала в Інституті літератури НАНУ, спочатку у відділі зарубіжної літератури, потім – теорії літератури. Викладала у Шевченківському інституті і в оновленій Києво-Могилянській академії. Вісімдесяті й початок дев’яностих вона згадувала як найщасливіші роки свого життя: роки руху, протестів, змін, подій. У молодій незалежній Україні Соломія Павличко всюди встигала першою. У 1992-му заснувала видавництво «Основи», яке перше почало видавати українською європейських модерних мислителів, від Карла Поппера до Сімони де Бовуар. А 1995-го захистила докторську дисертацію «Дискурс модернізму в українській літературі», яка згодом вийшла книжкою – і це була перша літературознавча монографія, що читалася як інтелектуальний роман і викликала вибух у набагато ширших колах, ніж академічні. Соломія Павличко першою зробила просту річ: зняла українських письменників з їхніх радянських п’єдесталів, очистила від містечкових стереотипів, натомість запропонувавши світовий культурний код і наукову методологію. Одна з перших українських вчених вона поїхала викладати як запрошений професор за кордон: у відділення славістики та східноєвропейських досліджень Альбертського университету (Едмонтон, Канада) і до Гарвардської літньої школи україністики (США). Однією з перших в Україні вона заговорила про фемінізм і зібрала довкола себе жінок-однодумиць, модерних, цікавих, елегантних. Вона спростувала стереотип про фатальну неспроможність такої жінки в особистому житті: було недовге заміжжя з Михайлом Загребельним і мирне, за його словами, розлучення, дочка Богдана та другий шлюб з канадським істориком Богданом Кравченком, співзасновником «Основ».
Саме з неї, Соломії, письменниця Оксана Забужко, пізніше писала одну з героїнь роману «Музей покинутих секретів» - художницю Владку, яка загинула в автокатастрофі. Яскраве життя і раптова смерть. Ця смерть приголомшила всіх. Настільки раптова, наскільки це взагалі можливо: сорок один рік, за два тижні після дня народження, за кілька годин до Нового року і початку нового тисячоліття. 31 грудня 1999 року.
"Соля - так ми її називали. Це справді її ім'я - в ньому і світло, і музичність, і здатність бути солісткою. Вона була втіленням чистої творчої радості й несамовитої активності.", - Юрій Андрухович.
"Блискучий учений, літературний критик, перекладач, вона, поза всім тим, була самовідданим культуртреґером у найкращому сенсі цього слова, завжди витворювала навколо себе атмосферу творчого пошуку, прилучала до задуманих нею проектів багатьох і багатьох людей.", - Віра Агєєва.
