"Козацька матір" Оксана Мешко

 30 січня виповнюється 120 років з дня народження незламної жінки, легенди українського дисидентського руху. Народилася Оксана Мешко в селі Старі Санжари у родині з давнім козацьким корінням. У 1920 році в Харкові російські більшовики розстріляли її батька Якова. Потім вбили 17-річного брата Євгена, який був активістом «Просвіти». Тож все своє життя Оксана Мешко боролася проти репресій і несправедливості, за вільну і незалежну Україну. Коли її заарештували - тримали у нестерпних умовах і піддавали страшним тортурам, 21 добу поспіль не давали спати. Із російських таборів Оксана Мешко знов повернулася до Києва, до сина. Через два роки її реабілітували, але вона продовжила боротися. У 1972 році її знову арештували у справі її сина Олеся, багато разів допитували та проводили обшуки. Маючи досвід увʼязнення, вона не злякалася і захищала свого сина та його побратимів. За це у середовищі дисидентів її стали називати «Козацькою матір’ю». 1976 року разом з Миколою Руденком стала співзасновницею Української Гельсинської групи (УГГ) – першої і єдиної на той час в Україні правозахисної організації. У відповідь кдб посилило нагляд за Оксаною Мешко, тиснули на неї, проводили постійні обшуки, навіть кілька разів перекопали город, шукаючи «компромат». Але «Козацьку матір» це не зламало. Щоб знищити Оксану Мешко у 1980 році на неї, 75-річну жінку, скоюють «збройний напад». А потім арештовують і відправляють до психіатричної лікарні. А у 1981 році  відправили у заслання. Уявіть, що довелося пережити нашій незламній землячці.

Незламні «кіборги»

Оборона Донецького летовища тривала 242 дні – з 26 травня 2014 року до 23 січня 2015-го. ДАП героїчно обстоювали люди, які виявилися сильнішими за бетон. Їх стали називати «кіборгами». За найпоширенішою версією, так про захисників ДАП казали вороги, які не могли інакше пояснити, чому гарнізон неможливо взяти штурмом.У Донецькому аеропорту та селищі Піски протягом цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші. В обороні аеропорту також брали участь волонтери і медики. За стійкість і незламність українських захисників назвали «кіборгами». Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України. У період з 18 до 21 січня 2015 року внаслідок підриву окупантами термінала ДАП загинуло 58 «кіборгів», тож 21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони.

Письменник зі світлою інтуїцією природи

14 січня - день народження Євгена Гуцала (1937-1995) - видатного українського прозаїка і поета, шістдесятника, журналіста, кіносценариста, новеліста, автора понад 100 книжок, лавреата Шевченківської премії, премії імені Івана Огієнка, Міжнародної премії фундації Антоновичів. Його творчий доробок  надзвичайно великий: оповідання, повісті, романи, новели, збірки віршів і твори для дітей. "Ще понад 25 років тому у своїх публіцистичних статтях Євген Гуцало передбачив російську експансію, ґрунтуючись на свідченнях самих російських воєначальників, істориків, письменників - апологетів "Третього Риму". Але книжку прочитали лише одиниці, і більшість просто не повірила у те, що таке може здійснитися насправді"- письменниця Леся Воронина, дружина Євгена Гуцала. Його "Ментальність орди" побачила світ у 1996 р. До книжки увійшов цикл його публіцистичних статей, що друкувалися впродовж 1993-1995 рр. у газеті "Літературна Україна", на теми російської експансіоністської політики, минулого і сучасного України.

125 років тому на Полтавщині народився гуморист-петлюрівець Олександр Ковінька

Олександр Ковінька (справжнє прізвище Ковінько) народився 13 січня 1900 року у селі Плоске Полтавського повіту (нині Решетилівського району) в родині селянина-бідняка. Закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі. З 12 років пішов у найми, у 17 склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві. Під час подій Української революції 1917-21 років Олександр Ковінько підтримував Директорію УНР, яку очолював ще один видатний полтавець — Симон Петлюра. Вступає у повстанський антигетьманський загін. В одній із сутичок повстанців, підтримуваних Директорією з одного боку і військовими частинами Німеччини та частин гетьманату Павла Скоропадського його схопили і віддали до військово-польового суду. Од вірної смерті юнака врятувало загальне повстання проти Павла Скоропадського. А згодом новий полон, російський, денікінський: у цю білогвардійсько-російську катівню потрапив разом з Володимиром Сосюрою.

8 січня - 90 років від дня народження Василя Симоненка

Людина сталевого гарту: від сотенного УПА — до в'язня ГУЛАГу і до Героя України

 

5 січня 1923 року народився Мирослав Симчич (псевдо «Кривоніс»)  — український військовий та громадський діяч, сотенний УПА, довголітній політв'язень (провів 32 роки у московсько-радянських таборах), кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги», почесний громадянин Коломиї та Львова. Герой України (2022). Народився Мирославв селі Вижний Березів, Коломийського повіту, Станиславівського воєводства, Галичина (тепер Косівський район Івано-Франківщини), в сім'ї селян. Обидва його діди були друзями-опришками. На його виховання великий вплив мав дядько матері — колишній курінний УГА Григорій Голинський, за порадою якого, хлопця віддали навчатися до «Рідної школи» в сусідньому Нижньому Березові. У шкільні роки Симчич дуже хотів бути козаком і готувався до цього в численних сутичках з ровесниками-поляками. В одній з таких бійок він завдав ушкодження синові війта, через що на певний час був виключений зі школи. «До повстанського життя я готувався ще з восьми років. Як тільки ми почали вчити у рідній школі історію України, як перейшли вже від періоду Київської Русі до козаччини, до війни України з поляками, то мені вже тоді хотілося бути козаком. І я від малої дитини чекав того часу, коли можна буде взяти зброю в роки і битися з ворогами. Тож коли прийшли часи воєнні, я був готовий» — згадував Мирослав Симчич.