2 лютого 1901 року на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) народився Валер’ян Підмогильний – письменник, талановитий прозаїк доби Розстріляного відродження. Походив з бідної селянської родини. Батько Валер’яна завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю», – писав Валер’ян Підмогильний. Його односельчани згадують переважно про матір письменника. Вона була звичайною селянкою, без освіти, яка працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і виділялася надзвичайною природною інтелігентністю. Навчався юнак спочатку в церковно-приходській школі. Згодом, до 1918-го року у Катеринославському реальному училищі. «Валеріан був надзвичайно здібним хлопцем. Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валеріан пише вірші і оповідання» – згадувала мешканка села Чаплі Марія Ярушевська. Свої перші пригодницькі твори видавав під псевдонімом Лорд Лістер. Вивчав іноземні мови й переклав на українську твори Дені Дідро, Клода Гельвеція, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса. Він був одним із організаторів літературного угруповання «Ланка», яке 1926-го року було переіменоване в «Марс». Сюди входили талановиті письменники: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський. Валер'ян Підмогильний одним із перших відчув увесь той жах та абсурд, що насувався на українців у країні рад. І не просто відчув, а й точно зобразив та передав наступним поколінням у літературних творах і перекладах. Найвідоміший твір автора – «Місто», виданий у 1928 році. Це перший урбаністичний роман в українській літературі, який став предтечею екзистенціалізму. Твір сповнений драматичними подіями, має досить мінорну "тональність". Проте сам автор задумував його як комедію. Про це дізнаємося з рукописів Підмогильного: "Свій роман «Місто» я почав писати зовсім для себе несподівано – воно, за первісним задумом, мало бути кіно-сценарієм, і то комедією... Кіно-комедію я допровадив до четвертої частини і побачив свою цілковиту безпорадність на цьому зрадливому полі, і щоб відшкодуватись за поразку, вирішив скористуватися темою для роману. Від неї, видима річ, лишились самі уламки, чи певніше – самий тільки імпульс. Написав, бо люблю місто, і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки…" Потужна літературна та видавнича діяльність сприяли популярності та авторитету Валер’яна Підмогильного у суспільстві. 8 грудня 1934-го НКВДисти заарештували письменника за начебто «участь у терористичній організації, яка мала на меті терор проти керівників партії». Слідство сфабрикувало приналежність до «організації» Євгена Плужника, Миколи Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка, Миколи Любченка (Кость Котко) – загалом 18 людей. На допитах Підмогильний не визнавав себе винним. Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у березні 1935-го його засудили на десять років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення, продовжував писати... Валер’яна Підмогильного називають психологічним письменником, бо аналіз людської психіки був його головним художнім завданням. Водночас Підмогильний – суворий аналітик своєї доби – бачив свій час у сотнях промовистих деталей. За його творами легко уявити далекі двадцяті роки XX століття, бо він вмів відтворити свій час з блискучою й неперевершеною правдивістю. Оксана Забужко під час лекції про період "Розстріляного Відродження" у 2016 році зазначила: "Я багато років настійно повторюю у всіх виступах та інтерв’ю, чому я тій владі ніколи не прощу смерть Валер’яна Підмогильного. Те, що я, у мої формативні письменницькі роки, отримувала від французьких екзистенціалістів, було десь на 20 років спізненим, порівняно з українськими 1920-ми роками... це теж післявоєнний досвід, перша травма, перше глибинне розчарування, перша катастрофа, перше національне поганьблення..." Юрій Шевельов писав: "... виразлива нещадність й тверезість бачення Підмогильного сформувалася вже у його першій книжці, з характерним для письменника фокусом на людині та її психології, поведінці в різних обставинах. До життєвих явищ, до своїх персонажів ... підходив із гострим скальпелем хірурга й рішуче препарував сучасність і людину в ній..." У день народження Підмогильного в тюремному лазареті 2 лютого 1936 року помер від туберкульозу Євген Плужник. А 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) за ухвалою особливої трійки НКВС розстріляли 1111 в'язнів Соловецького табору, серед яких був і 36-річний Підмогильний. Його реабілітували у 1956 році, посмертно. Пройшло ще 33 роки, перш ніж в Україні перевидали його твори.
