Алла Горська: душа шістдесятництва, самобутня художниця, дисидентка і правозахисниця

18 вересня 1929 року в Ялті в родині типових радянських функціонерів (хоча мати була з козацького роду, багатих селян) народилась дівчинка Алла. Родина Горських часто переїздила, але врешті замешкала в Києві. Навчалась Алла в художньому інституті, де познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Віктором Зарецьким – уродженцем Донбасу, українцем, який дуже добре розумів, що таке сягати в мистецтві власних традицій та коріння. Донеччина надихала на монументальне мистецтво.  Віктор суттєво вплинув на світогляд своєї коханої. В 1961 сталась подія, яка змінила її життя.  З подругою Надією Світличною, рідною сестрою Івана Світличного, родом з Луганщини, відвідали етнографічний музей Івана Гончара. Це був як струс мозку, як згадувала сама Алла, повернення до свого коріння (бо свого часу під час навчання Аллу було навіть звільнено від вивчення української мови). Вона побачила там не лише експонати, але і усвідомила українське призначення, українську окремішність як нації. Усвідомила те, що не знає ні історії, ні мови своїх предків - всього того, що було матеріалізовано в музеї Івана Гончара, і завзято взялась за вивчення мови, наполегливо та послідовно повертаючи собі свою природу. Ще одна знакова подія, коли Алла Горська разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком відвідали Биківню, де раптом побачили дітей, що грались в футбол простріленим дитячим черепом, набитим сіном. Грались легко,не задумуючись. Саме тоді Симоненко прорік своє "ми всі на цвинтарі розстріляних ілюзій".  Місцеві жителі знали справжню історію цього моторошного місця, адже бачили, як щоночі сюди їхали вантажівки з трупами. Навіть більше — сюди ходив спецтрамвай, що звозив до розритих траншей-поховань тіла закатованих українців. Шоковані молоді митці написали меморандум, писали до Київської міської ради, щоб визначити історичну правду і провести розслідування.Саме в цей період Алла захопилась монументальним мистецтвом, яке могло відображати державницькі інтереси. І саме такі роботи подружжя створювало на Донеччині. На жаль, цей  доробок здебільшого втрачений.

«Життя на Землі – це екзамен на гідність»

                               

10 вересня 1940 року  в селі Воловець Горлицького повіту на Лемківщині в селянській родині народився Микола Горбаль. Поет, дисидент, член Української Гельсінської групи. У 1945 родину примусово депортували до УРСР – спочатку на Харківщину, а за два роки Горбалі перебралися на Західну Україну до села Литячі на Тернопільщині. З дитинства Миколу Горбаля цікавила музика. Його батько був регентом, керував церковним хором, знав ноти, сольфеджіо. У 16 років Микола навчився грати на скрипці.  Закінчив музично-педагогічне училище у місті Чортків за спеціальністю вчитель музики і співів. Працював учителем музики у Борщеві, викладав музику в школі, естетику в Борщівському технікумі механізації, створив молодіжний ансамбль із вчителів, керував дитячим ансамблем пісні і танцю «Сонце» при будинку піонерів. Сам почав писати пісні. Говорив зі студентами про національне мистецтво. Читав поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча. У 1970 році  його попросили провести відкритий урок, після чого заарештували за так звану антирадянську агітацію та пропаганду. Основним пунктом звинувачення стала його поема «Дума», в якій Радянський Союз було зображено тоталітарною державою, а Україну – колонією, та зізнання Горбаля, що слухав західні радіостанції. Вирок - 5 років ув’язнення у таборах суворого режиму і 2 роки заслання до Сибіру. Арешт не дав можливості закінчити інститут (вчився заочно в Івано-Франківську).