10 вересня 1940 року в селі Воловець
Горлицького повіту на Лемківщині в селянській родині народився Микола Горбаль.
Поет, дисидент, член Української Гельсінської групи. У 1945 родину примусово
депортували до УРСР – спочатку на Харківщину, а за два роки Горбалі перебралися
на Західну Україну до села Литячі на Тернопільщині. З дитинства Миколу Горбаля
цікавила музика. Його батько був регентом, керував церковним хором, знав ноти,
сольфеджіо. У 16 років Микола навчився грати на скрипці. Закінчив музично-педагогічне училище у місті
Чортків за спеціальністю вчитель музики і співів. Працював учителем музики у
Борщеві, викладав музику в школі, естетику в Борщівському технікумі
механізації, створив молодіжний ансамбль із вчителів, керував дитячим ансамблем
пісні і танцю «Сонце» при будинку піонерів. Сам почав писати пісні. Говорив зі
студентами про національне мистецтво. Читав поезії Ліни Костенко, Василя
Симоненка, Івана Драча. У 1970 році його
попросили провести відкритий урок, після чого заарештували за так звану
антирадянську агітацію та пропаганду. Основним пунктом звинувачення стала його
поема «Дума», в якій Радянський Союз було зображено тоталітарною державою, а
Україну – колонією, та зізнання Горбаля, що слухав західні радіостанції. Вирок
- 5 років ув’язнення у таборах суворого режиму і 2 роки заслання до Сибіру.
Арешт не дав можливості закінчити інститут (вчився заочно в Івано-Франківську).
Перше покарання відбував у Мордовії, в «політичному» таборі суворого режиму, де
познайомився з багатьма бійцями УПА, які його підтримали і надихнули. «Тоді я
саме позбувався рабського страху. Подумалось, що би було, якби кадебісти тоді,
після піврічного тримання в підвалах КДБ і цинічного суду, таки випустили мене.
Був би застрашеним до кінця днів своїх. Напевно б, спився, а найвірогідніше –
загинув би десь «за нез’ясованих обставин», зізнавався Микола Горбаль. У таборі
разом із інженером-економістом Зиновієм Антонюком вів підпільну «хроніку із
зони» – на тоненькому цигарковому папері записував вироки, беззаконня
тюремників, інтерв’ю з уже відомими у світі в’язнями. Інформацію передавали на
волю. Ці повідомлення поширювали самвидавом, звучали на «Радіо Свобода» та
«Голос Америки». Брав участь у всіх акціях протесту. Після звільнення у 1977
році приїхав до Києва, став членом Української Гельсінської групи, допомагав політв’язням та їхнім родинам. У 1979 році його знову засудили на 5
років таборів суворого режиму, звинувативши у кримінальному злочині – спробі
згвалтування. Під час останнього слова на суді відкрито визнав себе членом УГГ.
За день до закінчення терміну був повторно заарештований за антирадянську
агітацію та пропаганду і засуджений до 8 років особливо суворого режиму і трьох
років заслання. Одним із «доказів вини» стала стаття «Життя в кримінальному
таборі», опублікована в Парижі у газеті «Українське слово». Останній термін
відбував у сумнозвісному таборі ВС – 389/36-1 в селі Кучино, де загинули Василь
Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин та інші політв’язні. Загалом у таборах та на
засланні відбув 16 років. Був звільнений одним із останніх у часи «перебудови»
за особистого сприяння президента Америки Рональда Рейгана. 23 серпня 1988 року
із Пермі був доправлений до Києва і поринув у політичну діяльність. Був
виконавчим секретарем Української гельсінської спілки, до 1994 року – голова
Київської крайової організації УРП. Обирався депутатом Київської міської Ради,
народним депутатом України. У 1999 році заснував Благодійний фонд «Галерея
Богдана» задля підтримки нетрадиційного мистецтва і допомоги непрофесійним
митцям-інвалідам та популяризації їхнього мистецтва. Старший брат Миколи
Горбаля Богдан мав синдром Дауна, але любив малювати, лишивши по собі сотні
цікавих малюнків. Нині в батьківській хаті у селі Литячі створений музей-садиба
робіт Богдана Горбаля. Ініціював реставрацію польського костелу в селі. лен
українського та міжнародного літературного об’єднання ПЕН-клуб, лауреат премії
імені Василя Стуса з 1992 року. Видав шість поетичних збірок, дві книжки
мемуарів і роман «Повернення». Організатор та учасник чоловічого вокального
гурту «Лемки Києва». Нагороджений Орденом «За заслуги» III ст., Орденом «За
мужність» I ст. та Орденом Свободи.
