Останній кошовий отаман Запорозької Січі

 

Петро Іванович Калнишевський  – кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках. Ймовірною датою народження Петра Івановича Калнишевського є 1690 або 1691 рік. Найвірогіднішим вважається факт його походження з с. Пустовійтівка Лубенського полку (тепер це Роменський район Сумської області). У восьмирічному віці, слідом за старшим братом, Андрієм, пішов на Запорозьку Січ до Кущівського куреня, де служив джурою.Вперше достеменно Петро Калнишевський згадується у 1752 р. як похідний полковник, з 1754 р. – як військовий осавул, пізніше – як військовий суддя.У 1762 р. Петро Калнишевський був обраний кошовим. В цьому званні він був відправлений до Москви для присутності при коронації Катерини II. Але того ж року був усунутий з посади. 1 січня 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим. В умовах загострення стосунків Росії з Османською імперією на повторне усунення Петра Калнишевського з посади кошового Катерина ІІ не наважилась. Петро Іванович залишався в цьому званні більш як 10 років підряд, до самого знищення Січі в 1775 р.Російський уряд намагався максимально використати запорізьких козаків у воєнних діях проти Туреччини у війні 1768-1774 рр. Кошовий отаман, якому в 1768 р., на початку війни, було 78 років, а на її закінченні – 84 роки, показав себе талановитим полководцем. «Калниш» діями козацьких полків і флоту врятував регулярну російську армію графа Румянцева під Ларгою і Кагулом, брав участь в штурмах Бендер і Ізмаїла, у взятті Перекопа. Військо Запорозьке в цілому відзначилось в боях за турецькі фортеці Очаків і Сілістрію, в рейдах по кримським тилам і зайняло добре укріплену фортецю Кафу (центр работоргівлі).Участь Війська Запорозького Низового у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр. була відзначена подякою від імператриці, а кошового отамана було нагороджено золотою медаллю з діамантами.Петро Калнишевський виконував дипломатичні місії і брав участь у переговорах з представниками Османської імперії і Кримського ханства, неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга, обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких, тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні.Петро Калнишевський власним коштом спорудив і відремонтував багато православних храмів: св. Петра і Павла у Межигірському монастирі поблизу Києва, Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах, Різдва Богородиці в Лохвиці, св. Трійці в Пустовійтівці, св. Миколая в Смілі, а також храми в Петріківціт та інших містах і селах, опікувався обладнанням головної церкви Запорозьких Вольностей – січової Покровської.У квітні 1775 року російський уряд прийняв рішення щодо ліквідації Запорозької Січі. Військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті (в Січі залишалося 3 тич. чоловік). Петро Калнишевський і більшість старшини, розуміючи марність опору, умовили запорожців підкоритися і здатися без бою. Січові укріплення і всі споруди на території фортеці було розібрано, архів і військову скарбницю з клейнодами і коштовностями вивезено. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року.Петра Калнишевського утримували на Соловках у одному з казематів Головленківської тюрми, у 1792 році його було переведено в одиночну в’язницю біля Поварні. Чверть століття пройшло в усамітненій молитві, лише тричі на рік, на Великдень, Преображення і Різдво, його виводили з келії, для присутності на святкових богослужіннях і урочистому обіді.15 березня 1801 р.  імператор Олександр I, з нагоди свого сходження на престол, видав указ про амністію осіб, які утримуються в ув’язненні у військовому відомстві Таємної експедиції. Серед тих, хто був включений в даний список Петро Калнишевський був під №1. Петро Калнишевський був помилуваний й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами і станом здоров'я він залишився послушником Соловецької обителі й проживши два роки на волі, помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 року. Останній кошовий отаман Запорізької Січі був похований у монастирі на почесному місці.2008 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Русі-України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих.