понеділок, 22 серпня 2022 р.

Майстер історичної прози

Загребельний Павло Архипович народився 25 серпня 1924 році на Полтавщині. З раннього дитинства майбутній письменник проявляв любов до України. Своє рідне село Солошине називав “українською Америкою”, адже населення села складали втікачі “незалежні”. Село знаходилося на межі земель Війська Запорозького і царської імперії. Зараз територія тодішнього села Солошине затоплена водами Середньодніпровської ГЕС, а село перенесено північніше. Це вже інше село на геометрично розкреслених вулицях за кілька кілометрів від віками обжитих місць.1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в Битві за Київ, у серпні 1941 року був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 році після якого — полон, і до лютого 1945 році — нацистські концтабори смерті. У 1945 pоці працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. Навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею. Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у нацистському концтаборі. У 1961–1963 pоках Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960). У 1964–1979 — секретар, 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України, Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979–1987). . Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).