25 червня — 26 річниця перепоховання поета на малій батьківщині.
Василь Іванович Діденко народився 3 лютого 1937 року в Гуляйполі у родині закріпачених у сталінському колгоспі Івана та Марії Діденків. Батько поета був механізатором, маму примушували безкоштовно (за трудодні) працювати дояркою в колгоспі, біля неї трудилася й Василева сестра Галина. Коли Василеві виповнилося 10 років, батьки переїхали у село Гаврилівка Херсонської області. З липня 1950 до березня 1958 його біографія була пов'язана з Погребищанським районом Вінницької області. Там юнак працював у батька помічником комбайнера. Вірші почав писати рано. 25 січня 1953 року в газеті «Вінницька правда» був надрукований його вірш «Я — п'ятнадцятирічний капітан». У 1954 році, після закінчення Ширмівської середньої школи, вступив до Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив 1959 року. Відтоді — на редакційній та літературній роботі. Як поет формувався в університетській літстудії імені Василя Чумака. У травні 1963 року став членом СПУ. Перші професійні вірші були надруковані 1957 року. Більшість з них потім покладено на музику. Василь Діденко створив 13 поетичних збірок, дві з них — «Степовичка» (1965) та «Берізка» (1975) є збірками віршів для дітей. Інші — це збірки «тихої лірики»: «Зацвітай, калино» (1957); « Під зорями ясними» (1961); «Заповітна земля» (1965); «Дивосвіти любові» (1969); «Дзвонять конвалії» (1972); «Мережки сонця» (1976); «Вродливий день» (1979); «Червоний вітер» (1982); «Дзвінка фонетика» (1984); «Дивокрай»(1987); «Рання ластівка» (1988).
Збірка вибраних поезій «Серцем, сповненим любов'ю» була видана вже по смерті поета у 1998 році. Поезія Діденка – мелодійна та образна, присвячена рідному народу й Україні. Найвідоміші з покладених на музику його віршів: «На долині туман» (композитор Б. Буєвський), «Полем іду я», «Помереж мені, мила, сорочку». Окремі твори перекладено латиською, угорською мовами. Василь Діденко покінчив життя самогубством 13 квітня 1990 року. Його поховали на Київському північному кладовищі, що знаходиться в Рожках Броварського р-ну. Вже після поховання став відомий його лист-заповіт «Поховайте мене в Гуляйполі» від 30 березня 1990 року. 25 червня 1997 року, завдяки клопотанню рідних та численних поціновувачів його таланту, поета перепоховали у Гуляйполі. Перепохованню передувала велика підготовча робота ініціативної групи, до якої входили: народний депутат України Анатолій Єрмак, члени Спілки письменників України Петро Засенко, Микола Сом, Олесь Лупій, Петро Ребро, Григорій Лютий, рідний брат поета Віктор та інші. Сьогодні центральна районна бібліотека Гуляйполя носить ім'я Василя Діденка. На будинку, в якому поет народився і мешкав, відкрито меморіальну таблицю. У місті Запоріжжя є вулиця, названа на його честь.
Рідній мові
Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба — кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я — останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова — старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я — син Великого Тараса.
Як Прометеп не вмер від ран,
Не вмре і мова — гарна зроду.
Я не останній з могікан,
Я — син великого народу!
