Ерне́ст Мі́ллер Хемінгуе́й (Ге́мінґвей)
народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс (це було передмістя Чикаго). Його батько був лікарем, а мати займалася вихованням дітей. З дитинства батько прищеплював йому любов до природи, в надії, що син піде по його стопах, і вивчатиме природознавство з медициною. Мати майбутнього письменника наполягала на заняттях музикою і навіть змушувала його співати в церковному хорі. Як він сам пізніше зазначав, музичного таланту у нього зовсім не було. У 12 років хлопчик отримав у подарунок від дідуся однозарядну рушницю, про що запам’ятав на все життя. Дружба між Ернестом і дідусем зміцнилася, і він часто згадував його у своїх творах. Літературне покликання Хемінгуея виявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до університету, а переїхав до Канзасу, де влаштувався працювати у місцевій газеті «Star». Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаго й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився. У Парижі, куди його відрядила газета Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями як Ф. С. Фітцджеральд, Гертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Хемінгуей бачився з Джойсом. Хемінгуей описав ці події в своїх мемуарах «Свято, яке завжди з тобою» (англ. A Moveable Feast). Вже у 1925 році опублікували книгу Хемінгуея — «У наші часи» («англ. In Our Times»). Перший по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея у 1926 році після виходу в світ «І сонце сходить» або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. Післявоєнні роки Хемінгуей повністю присвятив літературі. Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшов збірник оповідань «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а 1933 року — «Переможцю не дістається нічого» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса». І все ж більшість читачів запам'ятала Хемінгуея за його роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни. Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932, а враження письменника від Танганьїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш» («англ. To Have And Have Not», 1937). Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік. У 1956 році Хемінгуей починає роботу над автобіографічною книгою про Париж 1920-х років – «Свято, яке завжди з тобою», яка вийшла тільки після смерті письменника. Він продовжував подорожувати і в 1953 році в Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу. У 1960 році Ернест повертається в Америку. Стає ясно, що страждає психіка Хемінгуея. Йому здається, що за ним стежать, він у постійній депресій. Письменника відправляють до психіатричної клініки, але лікування не має результату. 2 липня 1961 у своєму будинку в Кетчумі, через кілька днів після виписки з психіатричної клініки Майо, Хемінгуей застрелився з улюбленої рушниці, не залишивши передсмертної записки. Письменник здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний і насичений стиль оповіді відіграв значну роль у розвитку літератури XX століття. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Хемінгуей. За своє життя він написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, до яких належать 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.
