Ігор Миро́нович Калине́ць — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої "пізньошістдесятницької" генерації і дисидентсько—самвидавного руху в Україні, політв’язень. Живе і працює у Львові. Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка. Народився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині, у віруючій родині, де ретельно зберігалися українські національні традиції. У дитинстві був свідком масових репресій комуністичного режиму в Західній Україні. Зі шкільних років читав заборонених українських письменників. Його світогляд виявився несумісним з офіційною ідеологією. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка. Зaкінчивши філoлoгічний фaкультет Львівськoгo унівеpситету 1961 poку, пpaцювaв в oблaснoму apхіві. У січні 1972, в період масових арештів в Україні, була заарештована дружина Ігоря Калинця — Ірина Стасів-Калинець.
Поет став поводитися все більш викликаюче, демонструючи властям готовність до кінця захищати права незаконно заарештованих, особливо своєї дружини. 11 серпня 1972 заарештовано й самого поета, після чого КДБ намагався схилити його до співпраці або прилюдного каяття, пообіцявши за це звільнити дружину і дати спокій йому. За свою громадянську позицію 1972 року Ігор Калинець отримав шість років суворих таборів і три роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком. В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов 1981 року. А реабілітували Ігоря, як і багатьох, лише 1990-го… Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. Він почав писати в 1950-х роках, а перша його збірка була опублікована в 1966 році. Проте, через цензуру решту творів поета публікували на Заході. У 2015 році був висунутий Інститутом Івана Франка НАН України як кандидат на Нобелівську премію з літератури. Ігор Калинець автор 17 поетичних збірок, окрім «дорослих» пише також вірші для дітей. Останнє місце роботи – Міжнародний інститут освіти науки і культури і зв’язків з діаспорою при Львівському політехнічному інституті. Про свої політичні погляди поет говорить так: «Я націоналіст від народження, я виріс у такому націоналістичному, патріотичному оточенні. І весь час для мене націоналістичний, бандерівський, партизанський рух, звичайно, був і є дуже близьким. Я хотів би, щоб була така партія, такого типу – ОУНівська». Ігор Калинець живе у Львові. Він є Почесним доктором наук Львівського національного університету імені Івана Франка, Почесним громадянином міста Львова.За пропозицією самого поета, його творчість хронологічно поділяється на дві головні частини: дев’ять книжок, написаних перед ув’язненням у 1972 році (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу – «Вогонь Купала» (1966), решта функціонувала у самвидавному обігу, і вісім – написаних під час ув’язнення та на виселенні (до 1991 року ширилися у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця – «Пробуджена муза» (Варшава, 1991 рік) та «Невольнича муза» (Балтимор – Торонто, 1991 рік). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» було нарешті видано і в Україні. У тому ж році вона була відзначена Державною премією імені Тараса Шевченка. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував повість – «Молімось зорям дальнім», написану письменником ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці. Вірші з циклу «Книжечка для Дзвінки» стали хрестоматійними – вони увійшли до програми української літератури для 6 класу. У них продовжується яскравий і самобутній напрям в українській поезії, пов’язаний з іменами Тичини, Антонича, Вінграновського. Сам Ігор Калинець про свою літературну діяльність говорить так: «Мій час, однак, був поділеним на певні фази. 60-і роки до арешту 1972 року – це був період «пробудженої музи». Я тоді писав переважно для самвидаву, інколи мої твори потрапляли за кордон. Тобто це час певного бунтарства, митця в опорі. Якщо не митця, то, принаймні інтелігента. Наступний час моєї біографії – то час «невольничої музи». Я потрапив на дев’ять років в ув’язнення. Цей час має інший присмак, бо я хоч залишався у табірному опорі, але там вже були свої правила і особлива поведінка. І в поезії знайшовся інший спосіб, бо я зважав на цензуру, і в мене, в основному, превалюють підтексти. Аби не дати підстав знищити, конфіскувати те, що я написав… Третій період мого часу – це мовчанка. Я змовк як поет. 1981 року я вирішив більше не повертатися до поезії. Чому? Бо мені вже було нецікаво. Я мушу бути цікавим не тільки комусь, а перш за все собі. Отож третій том мій – «Муза мовчазна» ... Час мовчанки тривав до 1987 року. Зрештою став письменником для дітей..., я завжди був серед тих, хто боровся за незалежність України, і, незважаючи на свій пасивний стан, я духовно, серцем разом з молодими революціонерами, з нашими вояками». Ігор Калинець є кавалером орденів Князя Ярослава Мудрого (2008) і Свободи (2009). Він лауреат премії імені Івана Франка (1977 р. в Чікаго), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992) та премії імені Василя Стуса (1992), лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди (2017). У січні 2022 року Ігор Калинець став Народним поетом України. За рішенням міжнародного журі таку нагороду отримують поети, відомі своєю визначною творчістю та подвижницькою діяльністю на благо України.