25 липня народився Модест Левицький (1866 – 1932), український письменник, мовознавець, перекладач та політичний діяч. Через яскраво виражені українські погляди у радянський час його художня спадщина замовчувалася, а твори були зараховані до «націоналістичних». Лише в 1966 р. у Львові випустили першу книжку його оповідань. Модеста Левицького українці цінували не лише як талановитого лікаря, (серед його пацієнтів були Леся Українка та Іван Франко), але і як справжнього патріота. Письменник боронив українську мову від недбалого ставлення, закликав шанувати її. Він є автором підручника з граматики української мови. Його літературні твори видано у п’яти томах. Це оповідання, романи, дослідження з мовознавства, наукові праці з медицини. Модест Пилипович Левицький, лікар за фахом, відомим став як письменник, композитор, педагог, культурний і громадський діяч. Народився 25 липня 1866 року в селі Вихілівці Проскурівського повіту на Поділлі (тепер Ярмолинецький район Хмельницької області) в сім’ї поміщика. Освіту здобував у Кам’янець-Подільській гімназії та Київському університеті. Навчався на історико – філологічному та медичному факультетах. Після закінчення університету чотири роки (1893-1897рр.) працював повітовим лікарем у Ковелі. Тут він знайомиться з родиною Косачів, відвідує Колодяжне, лікує і консультує Лесю Українку. Спілкуючись із родиною Косачів, іншими діячами української культури, майбутній письменник набирався духовних сил, міцнів у переконаннях, робив перші літературні спроби. 1896 року на сторінках одного з тогочасних журналів з’являється його перша стаття "Про сільську медицину". З того часу твори М. Левицького друкувалися у місячнику "Нова Громада"; газетах "Громадська Думка", "Рада"; журналах "Світло"; виходили окремими книжками – "Оповідання"( 1907р.), "Забув. Щастя Пейсаха Лейдермана"( 1908р.), "В суді"(1918р.). Модест Пилипович написав також низку лікарських порадників, склав українську "Граматику для самонавчання" (1918р.). Разом із дружиною Зінаїдою – письменницею, авторкою історичної повісті "При битій дорозі" – М. Левицький перекладав із російської, польської, французької літератури. Він добре володів латинською, грецькою, єврейською мовами. Наприкінці 1900 року М.Левицького переводять до Земської лікарні в селі Будаївці неподалік від станції Боярки під Києвом. Під час російсько – японської війни Модест Пилипович був директором фельдшерської школи і керівником дитячого притулку для покинутих дітей, працював лікарем південно-західних залізниць, зокрема в амбулаторії міста Радивилова на Волині (нині Рівненська область). М. Левицький активно займався літературною та громадською роботою. 19 січня 1919 року родина Левицьких вирушила з Києва до Афін. У Греції Модест Пилипович зазнав непоправної втрати – смерті дружини. 1927 року Модест Пилипович повертається на Україну, зокрема на Волинь. У Луцьку він працює лікарем і викладачем у гімназії. Лікуючи інших М. Левицький не дбав про власне здоров’я, не помічав, як слабне його серце. 16 червня 1932 року не стало цієї благородної людини. Похований на православному цвинтарі у м. Луцьку (нині сквер на пр. Волі). Сучасник Олени Пчілки, Лесі Українки, Івана Франка та інших корифеїв української літератури М. Левицький був свідком народження і становлення новітнього українського письменства. Свої знання, результати власного досвіду він виклав у "Конспекті теорії письменства" (1923р.). Життя і творчість Левицького Модеста Пилиповича (1866-1932) — українського письменника, лікаря, педагога, громадсько-культурного діяча значною мірою пов'язані з Волинню, з родиною Косачів, яка тривалий час мешкала в цьому краї, насамперед в Ковельському повіті. У землі Волині він знайшов і свій вічний спочинок...
