Український письменник, драматург, журналіст, народний синоптик

Володимир Савович Лис народився 26 жовтня 1950 року на хуторі неподалік від села Загоряни Волинської області. Закінчив журналістський факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Працював у районних газетах Поділля та Волині, у Рівненському драмтеатрі. В літературі дебютував як драматург, п’ять його п’єс було поставлено в різних театрах України та на українському радіо. Як прозаїк В. Лис заявив про себе у 1985 р. Він є членом Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Творчий доробок Лиса: романи «Айстри на зрубі», «І прибуде суддя», «Камінь посеред саду», «Маска», «Острів Сильвестра», «Продавець долі», «Романа», «Графиня»; історичні романи-квазі біографії «Століття Якова» (2010), «Соло для Соломії» (2013); своєрідні «саги поколінь» «Країна гіркої ніжності» (2015), «Діва Млинища» (2016); іронічні романи «Іван і Чорна пантера» (2011); романи-детективи «І прибуде суддя» (2004, 2018); автобіографічний твір «Місяць, обмитий дощем» (2017); збірка автобіографічних новел і есеїв та «Із сонцем за плечима. Події в романах В. Лиса відбуваються переважно у ХХ століття, іноді торкаючись і ХХІ. Персонажі – зазвичай волиняни, найчастіше – мешканці села Загоряни, а іноді й мешканці міста. Всі твори сповнені відчайдушних вчинків персонажів, дивовижних збігів, знахідок, розчарувань, бо як зазначив сам письменник, він намагається уникати шаблонів. Твори побудовані поліфонічно. Кожен головний персонаж – це окрема партія або голос, який входить у консонанс або дисонанс із зовнішніми подіями й партіями інших персонажів.

Невтомний шукач народних скарбів

Відомий український письменник, народознавець, видавець, народився 25 жовтня 1939 року на хуторі Забуда на Житомирщині, в селянській родині. Батько Василя був відомим на всю округу бондарем і теслею: майстерно робив діжки, вулики, скрині, а якось навіть виготовив  для власних потреб дерев’яну медогонку (вона нині – експонат Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту). В 13 років Василько  вирішив, що стане письменником. Надсилав до районної газети вірші, байки, невеличкі статті. За якийсь час їх почали друкувати.  Говорячи про своє зацікавлення народознавством, що стало згодом справою цілого життя, згадував: «Моє дитинство і підліткові роки припали на добу ще не до кінця втрачених традицій. З огляду на це, маю завдячувати власній долі, оскільки, вивчаючи й описуючи народознавче розмаїття свого народу, мені легше «оперувати» джерелознавчим матеріалом, адже я був не тільки свідком, а й брав участь у тих дійствах. У 50 х -роках Василь Скуратівський закінчив десятирічку у сусідньому селі Обіходах. Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка в 1971 році Скуратівський працював у районних та обласних газетах, чимало їздив по країні, збирав фольклорні та етнографічні матеріали. На їх основі він опрацьовує свої чисельні публікації в періодиці та збірниках. Багато його праць було надруковано в збірниках «Наука і культура України»,   «Отчий край», «Етнографія Києва і Київщини», «Традиції і сучасність», «Культура і побут населення України», «Древляни». Його фольклорні записи використовують упорядники багатотомного фундаментального видання «Українська народна творчість».

Зірці Мезантюк – 70 років! З ювілеєм!

 

Зірка Мезантюк – сучасна українська письменниця, талановита журналістка і володарка низки престижних літературних премій. Авторка прославилася завдяки своїм яскравим та захоплюючим книгам для дітей, які вщерть наповнені веселими пригодами, чарівними персонажами та українською автентикою. Творчість Зірки Мензатюк має яскраво виражений національний мотив. Народилася письменниця 21 жовтня 1954 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області. Зростала у побожній селянській родині, де її оточувало народне мистецтво. Мама дівчинки вишивала, ткала килими, писала писанки і вчила цьому своїх дочок. За роботою складалися віршики, а прозу Зірка почала писати, коли вчилася у другому класі. Одного разу вчителька задала написати вдома коротенький нарис "Ліс восени". Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі  про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядочків вийшло цілих п'ять сторінок.Через три роки її прозові та поетичні спроби вже публікувалися в районній і обласній газетах – перший вірш був надрукований, коли школярці виповнилося 11 років.

Царівна українського співу

 

"14 жовтня — день народження незабутньої нашої співачки Раїси Кириченко. Не знаю, хто може з нею зрівнятися, якщо міряти по шкалі народної любові. Велика артистка, рідкісна людина. Радію, що доля подарувала мені щастя спілкуватися і дружити з нею, писати для неї пісні. Деякі фрагменти нашої співпраці я зафіксував у своїх споминах під назвою «Цариця українського співу», які були опубліковані в газеті «Культура і життя» у 2013 р." - Вадим Дмитрович Крищенко. Ось ці спогади: "Іще тоді, коли на нашій землі гуркотіла війна, якраз на Покрову, в невеличкому полтавському селі народилася чорнявенька дівчинка. Мине трохи часу — і про неї заговорить уся Україна. Це була Раїса Кириченко, голос якої вкарбувався в нашу пам'ять назавжди. Так і хочеться сказати: голос Української долі. Дивна історія стосовно дати народження Раїси Панасівни Кириченко. В її паспорті, у всіх довідниках чорним по білому написано: народилася 14 листопада 1943 року. Але Раїсина мама не раз повторювала:                                 — Запам'ятай, Раю, народилася ти якраз на Покрову, 14 жовтня. Було воєнне лихоліття — хтось переплутав у записах. І завжди сама Раїса Панасівна, її родина, ми — її друзі та шанувальники — відзначали та відзначаємо день народження Великої української співачки й унікальної жінки саме 14 жовтня, в день Святої Покрови. Доля подарувала мені щасливу можливість довгі роки спілкуватися, співпрацювати і, наберуся сміливості й скажу, — дружити з Раїсою Панасівною. Якось я уже говорив: коли б мене попросили намалювати портрет України, втіливши у жіночий образ, я намалював би його з Раїси Кириченко.

Вадим Скуратівський — людина-енциклопедія

 5 жовтня виповнилося 83 роки Вадиму Скуратівському — відомому українському  інтелектуалу, мистецтвознавцю, літературознавцю, філософу, історику, публіцисту, педагогу, учаснику Ініціативної групи "Першого грудня". "Доки тут стоїте, світ буде убезпечений. Із XVI століття і до 1991 року Україна забезпечувала російську потугу, додаючи свої людські й матеріальні ресурси. Якщо поступимося Росії - світу прийде кінець" —  ще в грудні 2013 року на Майдані сказав Вадим Скуратівський. Народився він у селі Бакланова Муравійка на Чернігівщині в родині вчителів. Закінчив з червоним дипломом державний університет іменіТараса Шевченка, з якого його відраховували шість разів, зокрема за "націоналізм. Працював редактором відділу критики в журналі "Всесвіт". 1978 року він надрукував свою статтю про світове значення Тараса Шевченка, і його "... за український націоналізм вигнали з роботи. Коли мати дізналася, кинулася в редакцію: за що прогнали Вадима?– Він перебільшив значення Шевченка. Два роки був без роботи..." Далі працював в Інституті психології, Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки, був професором Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім.І. Карпенка-Карого, доцентом кафедри історії та культурології в Націо­нальному університеті "Києво-Могилянська академія". Викладав історію України та української культури в Женев­ському університеті. Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний). Знявся у фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та інших, всього  — у 15 ігрових фільмах. Отримав Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).

Старіти – немає часу!

За ініціативою ООН 1 жовтня у світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Україна як повноправний член ООН підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і також щорічно відзначає День людей похилого віку. Рішення про відзначення цього дня та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, ветеранів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку». Цей день є визначним і особливим, щоб  кожен громадянин пам’ятав про свою історію, вшановував і надавав підтримку людям похилого віку, ветеранам, пенсіонерам, адже вони найбільше потребують нашої допомоги та уваги.  Цей день є прекрасною нагодою ще пильніше звернути увагу на проблеми літніх людей, а також  висловити глибоку вдячність і пошану старшому поколінню за чиїми плечима пройдені  нелегкі життєві дороги, це важливе нагадування про глибокий гуманітарний обов'язок бути турботливими та милосердними до найстаршого і найдосвідченішого покоління.