Вадим Скуратівський — людина-енциклопедія

 5 жовтня виповнилося 83 роки Вадиму Скуратівському — відомому українському  інтелектуалу, мистецтвознавцю, літературознавцю, філософу, історику, публіцисту, педагогу, учаснику Ініціативної групи "Першого грудня". "Доки тут стоїте, світ буде убезпечений. Із XVI століття і до 1991 року Україна забезпечувала російську потугу, додаючи свої людські й матеріальні ресурси. Якщо поступимося Росії - світу прийде кінець" —  ще в грудні 2013 року на Майдані сказав Вадим Скуратівський. Народився він у селі Бакланова Муравійка на Чернігівщині в родині вчителів. Закінчив з червоним дипломом державний університет іменіТараса Шевченка, з якого його відраховували шість разів, зокрема за "націоналізм. Працював редактором відділу критики в журналі "Всесвіт". 1978 року він надрукував свою статтю про світове значення Тараса Шевченка, і його "... за український націоналізм вигнали з роботи. Коли мати дізналася, кинулася в редакцію: за що прогнали Вадима?– Він перебільшив значення Шевченка. Два роки був без роботи..." Далі працював в Інституті психології, Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки, був професором Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім.І. Карпенка-Карого, доцентом кафедри історії та культурології в Націо­нальному університеті "Києво-Могилянська академія". Викладав історію України та української культури в Женев­ському університеті. Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний). Знявся у фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та інших, всього  — у 15 ігрових фільмах. Отримав Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою). Вадим Скуратівський є автором публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіно й театру. "Хоч мене називають енциклопедистом, до такого означення ставлюся трохи іронічно. Працюю в кільканадцяти гуманітарних галузях. Мене цікавлять історії природничих наук, математики, нуклеарної фізики. Та мій, умовно кажучи, енциклопедизм - не від моїх талантів, а від моєї недоброї біографії" - говорив Вадим Скуратівський в одному з нечастих інтерв'ю. Він має у бібліографічному покажчику наукових робіт та публікацій понад 2000 найменувань. Серед книг: «Мистецькі проблеми в німецькому романі ЛІТЕОТ XX століття: На матеріалах критичного реалізму» (1972), «Етюди з світової літератури» (1995), «Українське бароко» (1995), «Історія і культура» (1996), «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція» (1997), «Проблема авторства “Протоколов сионских мудрецов”» (2001), «З кінознавчого записника: Статті в журналі “Кіно-Театр“» (2017), «Скуратівський у KINO-КОЛІ. 1997–2008» (2020). Самі назви наукових праць свідчать про широкий діапазон зацікавлень автора: кінематограф, культурологія, література, історія. У 2013 році підтримав Революцію гідності й дав аналітичну оцінку подіям на Майдані, вважаючи їх рятівними не тільки для демократії в Україні, а й для всього світу. У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова. "Україна досі існує. Це наше найбільше досягнення!" - Вадим Скуратівський.