28 квітня виповнюється 85 років від дня народження Ірини Жиленко – видатної української поетки-шістдесятниці, прозаїкині, лавреатки премій імені
Василя Стуса і Володимира Сосюри та Шевченківської премії. Оксана Забужко зазначила, що вважає
себе "жиленківкою", адже у своєму творчому становленні, перших віршах
та виступах надихалася камерним урбанізмом, живою та теплою енергетикою поезії
Ірини Жиленко. Ірина Жиленко – авторка
20 поетичних збірок, повістей для дітей та книги спогадів. Народилася 1941 року
в Києві, у родині військових. Виховували її бабуся і дідусь у
Звенигороді на Черкащині, бо батьки загинули в роки Другої світової війни. У
вісім років написала перший вірш. Її твори почали публікувати, коли ще була
школяркою. Після війни повернулася до Києва. Закінчила вечірню школу робітничої
молоді і вечірнє відділення філологічного факультету Київського університету
імені Тараса Шевченка. У вісімнадцять років її перші твори надрукували в газеті
"Київська правда". Працювала вихователькою в дитячому садку, потім –
у редакціях газет і журналів. Займалась вокалом в університетській оперній
студії, аматорському хорі "Жайворонок" при Київській консерваторії,
танцювала у "Веснянці", гарно малювала. Понад 40 років Ірина Жиленко прожила в шлюбі з письменником
Володимиром Дроздом. У радянські роки родина зазнавала утисків, їхні твори не
хотіли брати до друку, звільняли з роботи, позбавляли житла. Критика дорікала
Ірині Жиленко, що вона не оспівувала трудові подвиги народу, відірвана від
життя.
