10 червня українському письменникові Василю Шкляру
виповнюється 75 років. Його називають“містиком” та “батьком українського
бестселера”. Василь Шкляр народився у селі Ганжалівка на Черкащині. Там він
пішов до початкової школи. Школу закінчив зі срібною медаллю. Згодом вступив на
філологічний факультет Київського університету. На другому році навчання,
Шкляра хотіли вигнати з університету за те, що під час трудового семестру в
колгоспі, він бавився бомбою, але йому вдалося уникнути відрахування шляхом
тимчасового переїзду у Вірменію, куди він поїхав, аби навчатися за студентським
обміном в Єреванському університеті. Згодом Шкляр згадає цей випадок зі свого
життя у своїй ранній повісті “Стороною дощик іде”. В Єреванському університеті
Шкляр студіював вірменську мову й літературу аж до 1972 року і, за власним
зізнанням, зміг добре вивчити вірменську мову вже за 2 місяці. Згодом Шкляр
тепло згадуватиме свій вірменський період, називаючи його “яскравою сторінкою у
житті”. Після закінчення університету, Шкляр почав працювати журналістом.
Паралельно з журналістською роботою пише свої перші літературні праці, зокрема,
у 1970-1980-х роках вийшли друком його перші дорослі збірки повістей та
оповідань: “Перший сніг”, “Де твій Остап, Соломіє?” та “Живиця”. У 1978 році
став членом Спілки письменників України. У цей період виходять численні дитячі
оповідання та книги Шкляра, зокрема, дитячі збірки.У період з 1988 по 1998 роки
Шкляр займався політичною журналістикою, бував у місцях військових протистоянь,
так званих “гарячих точках”. Цей досвід, зокрема, подробиці операції з
врятування дружини Алли та родини генерала Дудаєва після його загибелі, Шкляр
згодом відтворив у романі “Елементал”. Письменницьке
визнання прийшло у 1999 році з виходом роману “Ключ”. Шкляр розпочав написання
роману ще 1998 року, перебуваючи у лікарні, куди він потрапив зі смертельним
діагнозом на лептоспіроз. У 1999 році Шкляр став членом новоствореної Асоціації
українських письменників. У 2000–2004 роках працює головним редактором видавництва
“Дніпро”. У 2009 році виходить найвідоміший роман “Залишенець. Чорний ворон”. Роман відтворює одну зі сторінок
української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської окупації
наприкінці радянсько-української війни 1917-1922 рр, українські оборонці і нині
читають на фронті. Рішенням Комітету з Національної премії України ім.
Т.Шевченка Шкляра визнали лауреатом Шевченківської премії 2011 року за роман
“Чорний ворон”. Проте, письменник відмовився від отримання
на знак протесту проти перебування на посаді колишнього міністра освіти України
українофоба Дмитра Табачника. Тому вже 17 квітня 2011 року у Холодному Яру
Василю Шкляру вперше в історії України вручили Народну Шевченківську премію
(“Залізний Мамай”). Вручення відбулося біля пам’ятника на місці останнього бою
отамана Василя Чучупаки. Кошти зібрали меценати та громадяни України..
Наприкінці 2011 року Шкляр також створив Міжнародну благодійну організацію
“Фонд Василя Шкляра “Холодноярська Республіка”, основною метою якого було
отримати фінансування на виробництво повнометражної екранізації роману “Чорний
Ворон”. Фільм вийшов в український широкий прокат
5 грудня 2019 року.
