15 квітня свій день народження відзначає Олег Чорногуз — найвідоміший сучасний український письменник-сатирик, автор першого українського сатиричного роману. Народився він у селі Іванів Калинівського р-ну на Вінничині. Після закінчення Івано-Франківської школи вступив до Чернівецького військового училища, але згодом покинув навчання і вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка, який закінчив 1964 року. Працював у журналі "Перець"близько 20 років — від фейлетоніста до головного редактора. Лауреат премій ім. Остапа Вишні, ім. І.Багряного, ім. О.Гончара та ін. Серед найвідоміших книг письменника: повість "Голубий апендицит" (за яку і автор, і редакція журналу "Прапор" були піддані компартійній критиці); книги гумору та сатири "Портрет ідеала", "Сіамський слон", "Веселі поради", "Між нами кажучи", "Сповідь старого холостяка", "Як доглядати Зевса", "Українські колобки".
Романи: «"Аристократ" із Вапнярки» (1979), «Претенденти на папаху» (1983), «Вавілон на Гудзоні» (1985), «Я хочу до моря» (1989), «Дари пігмеїв» (2005), «Примхи долі» (2006), «Ремезове болото» (2007), «Воскреслий із мертвих» (2009), «Твори» (в 15 т., 2015). Автор кіноповісті «Смерть без милосердя» та кількох п'єс. Серед них «Пектораль», присвячена Георгію Гонгадзе. Твори Олега Чорногуза перекладені на 22 мови світу .Його твори друкують в українській іноземній періодиці, зокрема: «Українська думка» (Велика Британія, Лондон), «Нова газета» (США), «Свобода» (США), «Америка» (США), «Українське слово» (Франція, Париж). Сьогодні письменник так пише про себе: "... в перервах між написанням високохудожніх і мудрих творів час від часу ще бігаю в найближчі… аптеки. Майже так само, як колись у ресторани. ...щоранку дивлюсь у вікно. Бо на вісімдесятому році життя, виявилося, що я в молодості цього ні разу не робив. А тепер в тебе таке враження, що ти по землі промчав швидкісним поїздом і за все життя тільки один раз виглянув у вікно, підхопив хронічний бронхіт і досі його відкашлюєш". А ще – про найцінніший відгук читача – лист незнайомого чоловіка Миколи Філоненка з Запорізької області. На Хортиці в райлікарні він був з інсультом, йому приписали читати щось веселе, і дружина читала «Аристократа з Вапнярки». Чоловік не говорив, не реагував, та раптом засміявся, заговорив, потім виписався з лікарні, знищив на горищі труну і ще 8 років після цього прожив…
