Дмитро
Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 року в селі Курмани, нині
Недригайлівського району Сумської області.
З
дитинства бере початок його любов до праці, його виняткова скромність і життєва
стійкість.
Батько письменника закінчив лише три класи
церковно-парафіяльної школи, але здобув юридичну освіту самотужки. Був волосним
писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Багато читав, співав у
церковному хорі. Писав п’єси, оповідання, майже сто разів зіграв роль Виборного
в «Наталці Полтавці» на сільській сцені.
Старший
брат Олекса закінчив інститут народної освіти в Харкові. Був членом
письменницької організації «Плуг». Друкувався в газетах і журналах. Він також
працював викладачем у Харківській дитячій трудовій комуні, душею якої був Антон
Семенович Макаренко.Сюди ж влаштував і Дмитра, щоб навчався разом з колишніми
безпритульними і працював на заводі. У харківській середній школі літературу
викладав брат Павла Тичини Євген Григорович. Дмитро потоваришував із його сином
Владиславом і став бувати в них дома, у славнозвісному будинкові письменників
«Слово».
Пізніше
вступив до омріяного філологічного факультету Харківського університету, де
став однокурсником майбутніх видатних письменників Олеся Гончара і Григорія
Тютюнника. У той же харківський період у літературному об'єднанні познайомився
з Олександром Підсухою і Валентиною Ткаченко.
Війна
безжально поруйнувала усі плани, сподівання, надії. Добровольцем у складі
студентського батальйону Дмитро Білоус іде на фронт. Виснажливі бої під Києвом,
важке поранення, госпіталь. Після одужання Д. Білоус працював на радіостанції
«Радянська Україна", а
після
війни - літконсультантом у журналі «Вітчизна». У 1945 р. закінчив філологічний
факультет Київського університету. Згодом, усього лише за три роки -
аспірантуру на кафедрі української літератури. І в цьому ж 1948 році став
членом Спілки письменників України.
Неоціненними
уроками стали для молодого літератора тодішні зустрічі з Остапом Вишнею, який
на початку 50-х захистить його від необґрунтованих нападів голобельної
критики...
Поетично-сатиричне
обдарування Білоуса стрімко розвивалося. Привернули увагу і читачів, і
професійної критики збірки гумору й сатири «Осколочним!», «Веселі обличчя»,
«Зигзаг», «Колос і кукіль», «Сатиричне і ліричне», «Критичний момент»,
«Тарасові жарти», «Хто на черзі», «Альфи — не омеги», «Хліб-сіль їж, а правду
ріж».
Книги
Дмитра Білоуса вражають багатством ритміки. Поет дуже тонко проникає в тему,
відповідно підбираючи до неї ритмічний ключ. Тому різні віршовані розміри в
нього звучать невимушено, природно. Навіть один із найскладніших розмірів
дактиль, який взагалі притаманний творчій манері Білоуса, відзначається
простотою і легкістю.
Білоус
– майстер перекладацької справи. Турбуючись про збагачення репертуару театрів
України здобутками зарубіжної драматургії, поет здійснив переклади творів
Вільяма Шекспіра, Лопе де Веги, П’єра Кальдерона, Жана Оффенбаха, Івана Базова,
Івана Крилова, Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова, Яна Райніса.Питання мови
сягало в Срср рівня глобальної політики: щезали українські школи, падали тиражі
українських видань.А Білоус назвав свою поетичну збірку «Обережно: слово!» Незважаючи на застійне
глухоліття, він невпинно, безхитрісно й цілеспрямовано служив рідному
українському Слову. Потім поет видав збірку віршів для дітей «Диво калинове».
Тираж у 108 тисяч примірників миттєво щез із полиць книгарень. Книжка стала
справжнім помічником учителям української мови та літератури. Вона вчить
шанувати багатство та унікальність рідної мови.
Український
поет, перекладач з болгарської мови, педагог, літературний критик, громадський
діяч, член Спілки письменників, Член-кореспондент Академії педагогічних наук
України, почесний академік Академія педагогічних наук України Дмитро Білоус
помер 13 жовтня 2004 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
